Франція, або ж Екзагон, як звикли називати французи, надзвичайно важлива держава для України з багатьох причин: ми дуже схожі за територією та кількістю населення, маємо тісні історичні зв’язки, однаковий державний устрій, конституцію, висока частка промисловості та аграрного сектору. Україна на початку своєї незалежності фактично скопіювала французьку конституцію, взявши за взірець президентську форму правління. Втім, якщо уважно поглянути, то виявиться, що ми й досі копіюємо французькі політичні винаходи. Хоча, зараз, можливо Франція споглядатиме на нашу політичну реформу та вирішуватиме чи слід змінювати президентську форму правління на парламентаризм.

У Франції пройшов перший тур виборів президента. Від результатів цих виборів значною мірою залежатиме подолання кризи в ЄС, майбутнє атлантичного напрямку французької політики, а отже розвиток відносин зі США, миротворчі процеси на Африканському континенті та на Близькому Сході. Але спочатку короткий аналіз президентства Жака Ширака.

Підсумок президентства 12 років Жака Ширака.Або кінець президентської монархії у Франції

До свого президентства Жак Ширак йшов поступово. Спочатку 9 років роботи в муніципальній владі, потім  1974 –го посада прем’єр-міністра при президенті Жіскар д’Естені. Це стало основною сходинкою великої політики.  Після дворічного прем’єрства, він створює свою  партію і обирається в 1977 р. мером Парижу. На цій посаді пробуде 18 років. Тричі брав участь у президентських перегонах, але тільки останнього разу – 1995 року він переміг на виборах.  Втім, протягом 12 років президента Шираку так і не вдалося отримати переконливу довіру виборців. В 2005 – му  Ширак отримав «Ні» на референдумі з конституції ЄС. Після такого вотуму недовіри, президент мав би піти у відставку, як це колись зробив Генерал де Голь. Останній пік популярності Ширака припав на час проведення військових акцій США в Іраку в 2003 році. Саме тоді відмова  французького лідера брати участь у військових операціях  та безкомпромісна позиція в НАТО і ООН  були співзвучні з волевиявленням французів. У провину йому вони ставлять  погіршення  протягом останніх років соціально-економічної ситуації, що вилилось у акції протесту в бідних кварталах Парижу.

Сувора критика на  його адресу  лунає звідусіль. Британська «Гардіан» проводжає Ширака, називаючи його політичним флюгером,  а його  президентство пустою тратою часу. «Дейлі» докоряє в  неспроможності зменшити величезну соціальну прірву в суспільстві, поліпшити життєвий рівень французів. Американська преса не менш сувора в оцінках. Асошейтед прес вважає, що Ширак залишив значно менший слід в історії Франції порівняно з його попередниками такими як де Голь або Мітеран. В Канаді на тлі мовчазної реакції преси тільки один часопис «Глоб енд Мейл» не побоявся критикувати Ширака, назвавши його найбільш непопулярним президентом 5-ї республіки. Проте, слід визнати, що лише 7 років з 12 Ширак повноцінно міг проводити свою політику, адже 5 років він був змушений працювати в незручному тандемі з лівим урядом Жоспена.   

Реакція лідерів інших країн була дуже скромною або ж стриманою на звістку    про завершення мандату Ширака. Але здається найбільш відверту оцінку французького президента дозволила собі дати німецький канцлер  Ангела Меркель. Ширак, каже вона, може бути і любим другом і складним партнером.  Їй так і  не вдалося досягти з Шираком такого ж рівня довіри, який був між лідерами держав за часів Коля та Шрьодера. Україна схоже також не має підстав хвалити Ширака. На численні запрошення президента України відвідати Україну, Ширак відповідав скасуванням або перенесенням візитів, як це було в 2005 році. Єдиний візит Ширака за 12 років в 1998 році в Україну ледь хто може згадати. Перший Посол України у Франції Юрій Кочубей шкодує з приводу того, що Ширак належав до старої номенклатури, яка сприймала Україну крізь призму стереотипів.   

Сенегальський президент Абдулає Ваде позитивно оцінює Ширака президента, говорячи, що він був єдиний з ким Африка мала прямий діалог. Проте, африканська преса, зокрема, газета Кот д'Івуару назвала звістку про завершення  президентства Ширака кінцем ходи могильника Африки.

Можливо єдиним втішним підсумком його правління можна назвати перемогу у себе вдома національної команди з футболу на Чемпіонаті Світу 1998, а два роки по тому європейського кубку.

Французькі уроки для України

Французький політичний досвід може бути дуже корисним сьогодні для України. Так званий феномен п’ятої республіки «співіснування президента та уряду», коли парламентська більшість є політично опозиційною президенту,  дуже нагадує український сюжет. Історія Франції звикла коли в парламенті пропрезидентська більшість, тоді президент стає не просто главою держави, а де-факто й уряду, новому прем’єр-міністру нічого не залишалося слідувати курсу та рішенням президента. Чи не такого сценарію прагнув Віктор Ющенко приймаючи рішення про розпуск парламенту?! Проте, розпуск національних зборів у Франції в 1997 році та нові дострокові вибори не врятували Ширака від п’ятирічного протистояння з урядом лівих на чолі з Жоспеном.

Заяви деяких кандидатів в президенти Франції щодо необхідності збільшення ролі парламенту для політичного балансу з президентом можуть згодом дістати реальне втілення, зокрема після парламентських виборів цього року. Втім, Юрій Кочубей вважає, що незалежно від того хто буде обраний президентом Франції не слід чекати політичної реформи на кшталт української, адже французькі політики надають перевагу стабільному політичному розвитку країни ніж революційним змінам навіть законодавчим шляхом.

Виборча кампанія

Порядок проведення виборів президента Франції чітко записаний в статтях 6, 7 та 58 Конституції. Президент обирався раніше терміном на сім років. Проте, в 2000 році французи висловились на референдумі за скорочення з 7 до 5 років президентського мандату. Для перемоги у виборах кандидат має набрати абсолютну більшість голосів виборців. Як свідчить практика, жоден з кандидатів не набирає в першому турі достатньої кількості голосів. Так слалося і цього разу на виборах. Отже дізнатися прізвище нового президента можна буде після  другого туру, що запланований на  6 травня. 

 
На попередніх виборах президента у першому турі витратили  15, 481 млн євро. у другому -  20,679 млн. За французьким законодавством, кандидати в президенти отримують від держави фінансову допомогу в залежності від кількості набраних в першому турі голосів. Ті, хто отримає менше 5% голосів може розраховувати на суму  774 000 євро. Ті, хто перейшов  п»ятивідсоткову межу отримує у десять разів більше  7,740 млн. євро. Кандидат, який вийшов до другого туру- 10,340 млн. євро.

Втім, використання цих коштів на телевізійну рекламу  заборонено. Слід при цьому пам’ятати, що крім державної фінансової допомоги внески до передвиборчого фонду  дозволяються тільки фізичним особам. Максимально -  4600 євро від однієї особи . Проте, кандидати мають право на необмежену фінансову допомогу з боку їхніх партій.

Аналізуючи програми кандидатів з поліпшення соціально-економічної ситуації в країні, їхні пріоритети у зовнішній політиці залишаються досить розмитими.

У Ширака були непрості відносини з міністрами закордонних справ Франції, представниками лівих партій, зокрема, соціалістом Юбером Ведріним. Взагалі правління Де Голя, а саме узурпування ним зовнішньополітичних повноважень – встановило прецедент, що  успішно успадкували наступні президенти. Чи застосовуватиме цю практику майбутній президент Саркозі або Руаяль? Саркозі – цілком ймовірно, Руаяль – наврядчи.

Ані Саркозі ані Руаяль не мають дипломатичного досвіду, відтак роль міністра закордонних справ та прем’єр-міністра у проведенні зовнішньої політики неодмінно зросте. Напередодні президентських виборів у Франції президент України своїм указом від 18 квітня призначає нового посла досвідченого дипломата Костянтина Тимошенка. До цього послом України був Юрій Сергєєв. Це призначення вочевидь слід розглядати у світлі зміцнення французького напряму зовнішньої політики зі зміною президента Франції. Випадковості або збігу у таких важливих питаннях практично не буває. Тимошенко незабаром вручатиме вірчі грамоти новому президенту Франції та вітатиме його з перемогою на виборах.

Перед новим президентом Франції постає нелегке завдання - надати імпульсу конституційному процесу в Євросоюзі. Франції доводилось постійно маневрувати в питаннях щодо розширення ЄС. Не слід також забувати, що Франція, будучи постійним будівничим ЄС, через свій технократичний істеблішмент змушувала решту країн-членів ЄС інколи роками чекати на ухвалення  важливих рішень, договорів. Так це було в 70-х роках — політика «порожнього крісла», блокування французьким парламентом договору щодо будівництва політичного союзу. Заяви Ширака без попередніх консультацій з парламентом та урядом щодо підтримки вступу Туреччини в ЄС викликали нерозуміння у суспільстві і як наслідок «НІ» на референдумі Конституції ЄС.     Відтак, новому президенту доведеться запропонувати більш виважену позицію Франції в питанні вступу Туреччини в ЄС.

Наразі проамериканська налаштованість Саркозі мало кому до вподоби. Ізраїль відкрито підтримує Саркозі. Його можливий прихід до влади означатиме для Ізраїля кінець проарабської політики Франції. Французькі оглядачі, коментуючи майбутній розвиток відносин Саркозі з російським президентом В.Путіним, відкидають фактор особистих симпатій, навпаки вважаючи, що відношення Саркозі до Путіна визначатиметься крізь призму таких проблем як Чечня, захист прав людини.   

Руаяль намагатиметься схилити на свою сторону електорат цетриста Франсуа Байру, який набрав 18% голосів. Саме це читалось у відкритій пропозиції Руаяль до Байру щодо об’єднання двох партій в єдиний блок. В історії Франції ще не було жінки президента.

Чи вплине цей фактор на свідомість виборців 6 травня під час другого туру виборів президента Франції?