АНАЛІТИКА

31.08.2007 | Цільовий план Україна – НАТО на 2007 рік: диявол криється в деталях
Сергій Герасимчук, Група стратегічних та безпекових студій - Для "Євроатлантичної України"

План дій Україна – НАТО, як і щорічні Цільові плани були одним з найкорисніших інструментів наближення України до Північноатлантичного Альянсу. Ці документи, у разі їх втілення, передбачали системні перетворення у нашій державі, які б зачіпали всі сфери – економіку, політику, військовий сектор та інформаційний простір.


І якщо План дій Україна – НАТО загалом закладав підвалини для демократичних перетворень у зазначених сферах, то Цільові плани мали стати рецептом конкретних дій, які б відповіли на безліч питань.


Цільовими планами передбачалися і системні перетворення в безпековому секторі, демократизація безпекових структур – включно з СБУ та МВС, подолання корупції та упередження відмивання коштів, владнання проблем на ринку землі, які зараз як ніколи гостро постали не лише в Києві, але й загалом в Україні.


Цільовий план Україна – НАТО на 2007 рік в цьому контексті є чи не найкращим витвором фахівців з моменту появи механізму Цільових планів. Справді амбітний документ готувався з надією на запрошення України до НАТО вже на самміті в Ризі і мав продемонструвати готовність Києва зробити все від нього залежне, щоб відповідати стандартам європейських демократій. Принаймні таки було загальне враження від Цільового плану на 2007 рік.


Проте, якщо звернутися до деталей, як радить нам французька приказка, то картина виглядає вже не такою й райдужною. Спробуємо безвідносно до політичних реалій, крок за кроком розглянути Цільовий план на 2007 рік. До речі, підписаний Президентом 18 червня 2007 року, себто наприкінці першого півріччя, протягом якого значна частина Цільового плану вже мала виконуватися, а подекуди й бути виконаною.


Передусім, Цільовий план як і його попередники страждає на надлишок «консультацій», зміст яких незрозумілий, а наслідки документом не передбачаються. Мимоволі виникає враження, що під консультаціями в таких випадках маються на увазі візити численних українських чиновників до європейських столиць з метою просто побалакати.


Понад те, цього року просто вражаючим є «опрацювання питань». Лишень кілька прикладів: «Опрацювати питання щодо участі України у міжнародних силах сприяння безпеці під егідою НАТО в Ісламській Республіці Афганістан.», «Опрацювати питання щодо утворення групи офіцерів при дипломатичних представництвах України в державах – членах НАТО, а також відповідних міжнародних організаціях, які відповідатимуть за стан роботи з протидії транснаціональній злочинності та тероризму» і навіть «Продовжити опрацювання питання щодо створення спільного міжнародного банку даних про осіб, причетних до діяльності міжнародних терористичних організацій.»


Ніхто не заперечує актуальність усіх цих питань. Проте, відкриємо невеличку таємницю для непосвячених. Про виконання кожного пункту Цільового плану відповідальні міністерства та відомства мають звітувати Кабміну, МЗС, Національному центру з питань євроатлантичної інтеграції, а донедавна ще й Верховній Раді. І ось тут стає зрозумілим таке формулювання заходу. У відповідь на формальний запит «що було зроблено?» можна надіслати не менш формальну відповідь «питання опрацьовувалося» або ж «продовжувалося опрацювання питання» і, відтак, «захід виконано». І в даному випадку виконавець буде правий, відповідаючи саме в такий спосіб, а контролюючі органи втраплять у поставлену для них пастку.


Вочевидь, щоб уникати таких казусів, необхідно зосереджуватися не на опрацювання питань як на процесі, а на його наслідках, якими можуть і мають бути певні наслідки – висновки, рекомендації, проекти рішень. І завданням контролюючих органів у такому випадку є простежити за тим, щоб «продовження опрацювання питання» не стало самоціллю.


Цікавим моментом Цільового плану є також пункт про «Вивчення можливостей залучення представників профільних комітетів Верховної Ради України до роботи Міжвідомчої комісії з питань підготовки України до вступу в НАТО». Тут теж варто відкрити невелику таємницю. Верховна Рада четвертого скликання була досить адекватно налаштована на співпрацю України з НАТО. Голова тогочасної Верховної Ради В.Литвин неодноразово проявляв особистий інтерес до цього питання і навіть звертався з пропозиціями про залучення до роботи з підготовки Цільових планів депутатів Верховної Ради до Кабінету Міністрів. Понад те, навіть Г.Крючков, який на той момент був Головою профільного Комітету з питань національної безпеки, подекуди забував про настанови комуністичної ідеології і провадив в Комітеті досить прагматичну політику щодо НАТО. Проте усілякі потуги Верховної Ради або ж ігнорувалися, або мали результатом формальні відписки з боку органів виконавчої влади.


Звісно, враховуючи істерію пов’язану з НАТО впродовж виборчої кампанії, розраховувати на таку ж лояльність у Верховній Раді п’ятого скликання не доводилося. Проте, як бачимо, ніхто на нього і не розраховував і питання включення представників профільних комітетів єдиного представницького органу постало лише у 2007 році. Та й то лише у формі «вивчення можливостей». Відтак, у контексті співпраці Кабміну та парламенту щодо інтеграції України до НАТО «маємо те, що маємо».


Цільовий план на 2007 рік містить у собі й «довгограючі» завдання, як от  «Розробити проект Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2008 – 2011 роки». Проте й цей захід необхідно розглядати з певним скепсисом. Адже попередня програма, хоча й була вчасно розроблена, жодною мірою не втілювалася. І говорити про те, що сама лишень розробка нової Програми, без розробки ефективних механізмів її імплементації, контролю за виконанням і відповідальності передбаченої за невиконання, вочевидь, є недостатньою. Так само, як недостатнім є лише бажання інформувати населення про НАТО, в умовах, коли ані коштів для цього в бюджеті не передбачено, ані особливого бажання у відповідальних міністерствах та відомствах щось робити немає. Відтак і зводиться інформування до ініціатив громадського сектору з його обмеженими ресурсними можливостями.


Щодо позитивів, то вже традиційно треба віддати належне Міністерству оборони. Передусім, заходи, що розроблялися Міністерством, і ним же будуть втілюватися найбільш деталізовані. З них випливає і конкретна мета і прогнозовані наслідки такого втілення. Враховуючи, що таким був підхід Міністерства аж від моменту укладання Плану дій Україна – НАТО, схоже, що саме там найбільшою мірою розуміють, що реалізація Цільових планів це не забаганка брюссельських чиновників, а справа корисна передусім для українських Збройних Сил.


Що ж до переважної більшості інших міністерств та відомств, то укорінена ще від часів СРСР практика активної імітації діяльності поруч з практикою «приписок», схоже Бере верх і над здоровим глуздом і над політичними уподобаннями.


Досвід моніторингу діяльності урядів Кінаха, Януковича, Тимошенко, Єханурова щодо євроатлантичної інтеграції змушує автора схилятися до позицій добре інформованого оптиміста і відтак закінчувати короткий оглядовий аналіз недоліків Цільового плану на 2007 рік на песимістичній ноті.


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2019. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект