Ініціатива Східноєвропейські безпекові дослідження запропонувала експертам з Латвії, Литви, Білорусі, Польщі та України прокоментувати питання безпеки Балтійського регіону, в тому числі загрозу гібридної війни або відкритої агресії з боку Росії, можливості НАТО захистити територіальну цілісність і суверенітет країн Балтії, а також роль білоруського фактору з урахуванням тісного військового співробітництва Мінська з Москвою. 

Маріус ЛАУРІНАВІЧЮС, старший аналітик Центру східноєвропейських досліджень, Вільнюс

Реальність загрози російської агресії проти балтійських країн визнається не лише політиками з Латвії, Литви, Естонії та їхніми колегами з країн ЄС/НАТО, а і військовим керівництвом Північноатлантичного альянсу, зокрема командувачем силами НАТО в Європі генералом Філіпом Брідлавом. Згадані офіційні особи мають змогу оцінювати загрози не лише на основі аналітичних досліджень, а й спираючись на дані розвідок, що дозволяє відкинути сумніви щодо реальності існування таких загроз і перейти до аналізу факторів задля прогнозування конкретного виду агресії: гібридна війна чи відкрите вторгнення.

Приклад російської агресії на Донбасі наводить на думку про можливість повторення «українського сценарію». Однак такий підхід може виявитись помилковим.

По-перше, путінська Росія намагається не повторювати один і той же сценарій в різних місцях, адаптуючи свої стратегії для досягнення конкретних цілей.

По-друге, «український сценарій» став можливий завдяки відкритому кордону з Росією. Повторити це в країнах Балтії буде непросто, беручи до уваги добре захищений кордон з Росією: у такому разі будь-яке порушення державного кордону означатиме початок реалізації сценарію відкритого вторгнення.

Спроби Росії дестабілізувати ситуацію в країнах Балтії за допомогою засобів, що застосовувались у 2007 році в Естонії в історії з пам’ятником «Бронзовому солдату» суттєво відрізняються від «українського сценарію», і балтійські країни можуть самостійно впоратись з такими викликами.

З іншого боку, можливість відкритого вторгнення в країни Балтії недооцінюється, при чому необхідність «превентивної окупації» Балтії вже обговорювалась наближеним до Кремля аналітиком Ростиславом Іщенком.

Існує ймовірність, що деякі представники російської політичної та військової еліти в найближчі роки спробують реалізувати цю ідею – як для досягнення внутрішньополітичних цілей, так і для усунення надуманих загроз російській безпеці, зокрема безпеці Калінінградського анклаву – форпосту Росії у випадку протистояння з Заходом. Враховуючи тенденцію російської еліти мислити категоріями невідворотної конфронтації з країнами Заходу, російська занепокоєність щодо Калінінградської області може легко перетворитись на концепцію «превентивної окупації» країн Балтії.

Росія не буде серйозно брати до уваги гарантії безпеки, прописані в статті 5 Північноатлантичного договору, поки ці гарантії не будуть реально забезпечені з метою захисту (а не лише стримування) балтійських країн від будь-якого прояву російської агресії. Еліта РФ переконана, що Захід не захищатиме «невеликі і малозначущі для НАТО країни» при можливій загрозі військової, особливо ядерної, конфронтації з РФ. Це ще більше спокушає перевірити дієвість статті 5 Договору НАТО з розрахунком на майже невідворотний колапс Альянсу у випадку його неспроможності захистити своїх союзників.

Російські військові тренування «Захід-2009», а також інша інформація щодо військового планування Кремля свідчать про важливість Білорусі для здійснення будь-якого зі сценаріїв відкритого вторгнення на територію країн Балтії.

Роман ЯКОВЛЕВСЬКИЙ, політичний оглядач, автор статей з зовнішньої політики та безпеки, опублікованих в багатьох незалежних білоруських та іноземних ЗМІ

Для реальної оцінки ролі впливу білоруського фактору на безпеку в Балто-Чорноморському регіоні, варто згадати про Регіональне угруповання військ (РГВ) Білорусі та Росії. РГВ було утворене постановою Вищої Державної Ради Союзної держави Білорусі та Росії в 2000 р. з метою забезпечення безпеки в Східноєвропейському регіоні Організації договору про колективну безпеку, тобто на території Республіки Білорусь, Калінінградської області, частини акваторії Балтійського моря та прикордонних з РБ областей Російської Федерації.

Договір про створення єдиної регіональної системи ППО як важливого елемента РГВ був підписаний президентом РФ у 2009 р., а президентом Білорусі – в 2012 р. У відповідності з угодою про захист повітряних кордонів Союзної держави Білорусі та Росії російські льотчики здійснюють чергування в Барановичах на ротаційній основі. До 2015 р. – року президентських виборів у Білорусі – планується завершити розгортання на білоруській території російської військової авіабази.

Погляди Білорусі та Росії щодо єдиної регіональної системи ППО дещо різняться. З точки зору Мінська, сили та засоби єдиної ППО повинні застосовуватись лише в період загрози та у воєнний час. Але після анексії Криму та початку війни на сході України рівень напруги в регіоні відповідальності РГВ має тенденцію до зростання завдяки зусиллям Путіна.

Восени 2015 р. на території РФ заплановано провести російсько-білоруські військові навчання «Щит Союзу-2015». Зважаючи на те, що Росія вважає своєю територію півострів Крим, там можуть з’явитись білоруські учасники навчань. Передбачити наслідки таких подій для безпеки в регіоні та подальших відносин Мінська з Києвом практично неможливо. Деякі експерти вже зараз не виключають використання білоруської інфраструктури РГВ для підтримки російської воєнної машини в Україні.

Більш передбачуваним білоруський фактор є в питаннях безпеки країн Балтії та Польщі. Якщо Кремль захоче активізувати функціонування РГВ в умовах існуючої, на його думку, загрози, то над сусідами Мінська, державами-членами НАТО, розкриється натівська парасолька, а сама Білорусь фактично стане мішенню. Тому і в Мінську, і в столицях сусідніх країн намагаються підвищувати рівень довіри двосторонніх відносин відповідно до власних національних інтересів.

Але через майже абсолютну залежність від Кремля, особливо у військовій сфері, Мінськ має труднощі з визначенням власних національних інтересів. Несподіване і необґрунтоване звільнення міністра оборони в розпал української кризи свідчить про існування опозиційної точки зору в верхах. Можливий також повтор українського досвіду, коли лояльність частини армійського корпусу виявилась міфом.

Український сценарій продемонстрував, що Росія володіє гібридними інструментами впливу, в тому числі на країни Балтії та Польщу, при чому особлива роль надається Калінінградському анклаву. Усвідомлюючи російську загрозу, у Варшаві та балтійських столицях все наполегливіше вимагають посилення присутності НАТО на своїх територіях. Зростає розуміння необхідності гарантій безпеки і в Україні. Натомість в НАТО усвідомлюють необхідність модернізації задля протистояння новим викликам і загрозам на сході та півдні Євразії.

Даніель Шеліговський, аналітик Польсько-Українського дослідницького центру, Польща; економіст і політолог

Гібридна війна проти країн Балтії вже почалась. Широко використовуються кампанії дезінформації, пропаганди та методи психологічного тиску. Але навряд чи Путін збирається відправити свої війська «у відпустку» на балтійське узбережжя. Замість цього російський план передбачає сприяння розколу між країнами членами ЄС і НАТО, а також укладення так званої «великої угоди» з Заходом. Дестабілізація ситуації в Балтії та демонстрація недієвості союзницьких зобов’язань в рамках НАТО можуть бути частиною цього плану.

Разом з тим, не варто відкидати можливість відкритої російської агресії проти країн Балтії. Скоріше навпаки, враховуючи активне обговорення так званої «превентивної окупації» країни Балтії в Москві. Деякі аналітики стверджують, що окупація Балтії справді може бути здійснена за два дні. Тому лише присутність військ НАТО може бути реальною гарантією суверенітету та територіальної цілісності для балтійських держав у випадку російської агресії.

Зважаючи на використання Москвою військових тренувань для прикриття ротації своїх військ, НАТО повинне уважніше ставитись до питань військового співробітництва Білорусі з Росією, з якою Білорусь має відкритий кордон і чиї військові бази розташовані на білоруській території. Заходу не варто обманювати себе намірами Лукашенко дистанціюватися від Росії, особливо у сфері безпеки.

Європейський Союз не готовий протистояти російській інформаційній і психологічній війні, як через недостатнє фінансування, так і через нестачу необхідної інформації. Тому варто очікувати зростання тиску на ЄС до кінця цього року, особливо щодо вступу в силу угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Уваги заслуговує і перегляд засад Європейської політики сусідства з метою створення нових рамкових умов для взаємодії з державами-сусідами ЄС з пріоритетним розвитком російського вектору. Хоча це і не та «велика угода», якої так прагне Путін, усе ж ця політика буде вирішальною для формування безпекового ландшафту на кордонах ЄС.

Парадокс у тому, що і ЄС, і Росія прагнуть одного – безпеки. Але ЄС почувається в безпеці, якщо його сусіди економічно розвинені та політично стабільні. Для Росії безпечне середовище включає економічно слабкі, політично дезінтегровані сусідні держави. Росія не хоче виграти – їй достатньо, щоб програли інші. 

Максим ХИЛЬКО, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка; науковий співробітник Інституту зовнішньої політики, Україна

Навіть після агресії Росії проти України керівництво НАТО продовжує недооцінювати загрози для країн Балтії, будучи переконаним, що російські війська так сильно застрягли в Україні, що не зможуть напасти на Балтію раніше, аніж через три-чотири роки. Парадоксально, але завдяки такій західній політиці заморожування конфлікту на сході України Росія отримує можливість зосередитись на балтійській «кампанії» уже в найближчому майбутньому. США та ЄС не зробили нічого, щоб попередити створення Росією достатньо сильної сепаратистської армії на Донбасі. За посередництва Заходу Київ був змушений підписати Мінські угоди, за якими повинен утримуватися від силового повернення окупованих територій. За таких обставин Росія може тимчасово залишити Східну Україну та сконцентрувати сили на іншому фронті.

Західні союзники запізно звернули свою увагу на загрози гібридної війни, елементи якої вже давно використовуються Москвою проти країн Балтії – у вигляді пропаганди, кібер-атак, проникнення в політичну та економічну сфери життя, тренування етнічно російської молоді з країн Балтії в російських «патріотичних» воєнізованих таборах тощо. Наразі на перший план виходить загроза можливої відкритої агресії, тому слід серйозно розглянути військові тренування Росії 2013 р. з розробленням сценарію окупації країн Балтії та блокування допомоги з боку членів НАТО.

Етнічна ситуація в Естонії та Латвії, де росіяни становлять близько чверті населення, є ще складнішою, аніж до початку конфлікту в Україні. Етнічні росіяни складають 17% населення України (з урахуванням Криму), при чому вони повністю інтегровані в українське суспільство. Зовсім інша ситуація в Естонії та Латвії, де значна частина етнічних росіян не мають громадянства, а тому суттєво обмежені в громадянських правах; ще десятки тисяч з російським громадянством проживають в етнічних анклавах.

Збройні сили та мобілізаційний ресурс усіх трьох балтійських держав за кількістю значно поступаються українським, а важкої військової техніки в країнах Балтії менше, аніж у донецьких сепаратистів. Заявляючи про готовність стріляти в «зелених чоловічків», балтійські військові повинні бути готові до повномасштабного вторгнення Москви у відповідь на «вбивства етнічних росіян». Адже саме такий вигаданий привід був використаний російським парламентом для використання військ в Україні.

Присутність півтори сотні американських солдат і кількох «Абрамсів» - символічна підтримка НАТО балтійських держав, при чому європейським союзникам не вистачає не політичної волі та солідарності, а реальних можливостей розгорнути необхідну кількість військ.
До того ж країни Балтії оточені російськими військами, дислокованими на території РФ, в Білорусі та в Калінінградському анклаві. Кремль фактично контролює використання всіх російських військ, а тому всього лише за кілька годин з Білорусі в Калінінград може бути пробитий «коридор», і тоді країни Балтії будуть відрізані від сухопутних військ натівських союзників.

Кращий спосіб країнам Балтії захистити себе від можливого вторгнення – переконати, при чому власними силами, потенційного агресора у занадто високій ціні такої авантюри. Це означає збільшення військових витрат – понад рекомендовані НАТО 2% від ВВП.

Прохання країн Балтії розмістити в кожній із них по батальйону сил Альянсу – розумне рішення. Але варто посилювати і військове співробітництво на регіональному рівні, зокрема, в рамках Nordic Battlegroup, BALTBAT і LITPOLUKRBRIG. Важливо також мати готові воєнні плани на випадок російського вторгнення, щоб стримувати наступ принаймні протягом 48 годин, очікуючи на прибуття передових сил НАТО.

Олександр ТИТАРЧУК, науковий співробітник Інституту зовнішньої політики, Україна; колишній Військовий радник Делегації України при ОБСЄ

В умовах спроб переділу сфер впливу Балтія залишається однією з найбільш вразливих ланок європейської безпеки. У випадку виникнення проблем з «переконанням» Заходу Москва демонстративно намагатиметься активізувати бойові дії на сході України, одночасно нарощуючи військову присутність на кордонах з балтійськими країнами.

Найвразливішою з країн Балтії є Естонія, найбільш східне місто якої – Нарва – налічує 90% етнічних росіян. У випадку російської агресії в цьому напрямку під сумнів будуть поставлені не лише політичні запевнення щодо безпеки, як це сталося з Будапештським меморандумом, а союзницькі зобов’язання країн-членів НАТО.

Безумовно, нарощування військової присутності Альянсу в країнах Балтії є прямою загрозою регіональним інтересам Москви і не може бути ефективним способом протидіяти агресивним намірам Кремля, а скоріше матиме зворотну дію. Таке нарощування на даному етапі може розглядатися лише як заспокійливий жест для балтійських колег. Під питанням залишається і налагодження безперебійного забезпечення розгорнутого угруповання НАТО в Балтійському регіоні з огляду на загрозу активної протидії РФ.

Посилення російської військової присутності в Білорусі під виглядом створення єдиного регіонального військового угруповання негативно вплине на ситуацію в Україні, яка опиниться затиснутою між Росією, Придністров’ям і анексованим Кримом, який перетворюється в мілітаризований анклав.

Білоруський військовий потенціал залишається скромним, хоча і досить значним порівняно з балтійськими сусідами. Незважаючи на заяви лідера Білорусі про необхідність посилення оборони на північному сході, найбільш укріпленим оперативним командуванням (ОК) залишається Північно-західне ОК в напрямку Литви та Латвії.

Незважаючи на нейтральну офіційну риторику, Мінськ не перешкоджає створенню військового плацдарму на білоруській території, який може використовуватись Росією як проти України, так і проти балтійських країн. Мова, в першу чергу, йде про базування сучасної авіації, ракетних систем і систем протиповітряної оборони, як основних елементів стратегії стримування Заходу.

За таких умов Україна є важливим козирем, який може стати вирішальним у врегулюванні проблеми безпеки в країнах Балтії. Першим практичним кроком у цьому напрямку є налагодження співпраці між Україною, Польщею та Литвою, вигідної для всіх країн регіону Східної Європи.

Для зміцнення власної безпеки Україні необхідно встановлювати більш тісні контакти з Мінськом у всіх сферах, роблячи акцент на сфері інформаційній, яка залишається поки що поза увагою сторін. Розвиток двостороннього українсько-білоруського співробітництва буде сприяти вирішенню багатьох проблем, що склалися в умовах кризи європейської безпеки. Сама ж Білорусь уже опосередковано втягнута в цей процес і не може розглядатись як нейтральна сторона в рамках майбутнього протистояння на тлі «великих торгів» щодо подальшої долі Східної Європи.

Раймонд РУБЛОВСКІС, науковий співробітник Ризького університету імені Паула Страдиня; колишній Національний військовий представник Латвії в NATO SHAPE (Монс, Бельгія)

На даний момент імовірність відкритого російського вторгнення в країни Балтії невелика у зв’язку з членством останніх в ЄС і НАТО. Це означає, що НАТО буде зобов’язане виконати союзницькі зобов’язання та протидіяти можливим загрозам, а інакше це стане сигналом розпаду Альянсу. Враховуючи вищенаведене, НАТО та ЄС повинні забезпечити належний рівень ефективної протидії існуючим і можливим загрозам безпеці в балтійському регіоні. В іншому випадку подальші зміни в європейській безпеці можуть стати серйозним викликом для подальшого функціонування цих організацій.

Разом з тим, в країнах Балтії створюються сприятливі умови для використання елементів гібридної агресії за рахунок складної ситуації в економіці, зростаючого потоку емігрантів, високого рівня безробіття і т.д.

Незважаючи на відносну розвиненість військового співробітництва в Балтійському і Балто-Скандинавському регіонах, держави Балтії не мають достатніх ресурсів для стримування можливого вторгнення, а вищезгадані рамки регіонального військового співробітництва носять скоріше політичний характер.

Щодо фактору Білорусі, то завдяки географічному розташуванню та високій інтенсивності військового співробітництва з Російською Федерацією, країна і далі залишатиметься важливим актором в сфері безпеки – як для НАТО, так і для РФ.

Павло ФЛЕЙШЕР, засновник "Academic Security Forum", Польща; колишній офіцер з планування в штаб-квартирі NATO SHAPE (Монс, Бельгія)

Дії Росії в Україні стали неочікуваними для більшості держав-членів НАТО. У зв’язку з напором зовнішньої політики Росії та прогресуючої програми модернізації російських збройних сил Альянс в черговий раз переглянув свою оборонну політику. Неочікуване використання Росією сили проти України, а також посилення військової діяльності РФ на кордонах з НАТО змусило Альянс зайнятись посиленням свого оборонного потенціалу.

Начальник Генерального штабу РФ Валерій Герасимов назвав засоби ведення гібридної війни «зброєю нового покоління». Нова, успішно апробована в Україні доктрина заснована на ідеї використання людської свідомості як головного поля битви в сучасних конфліктах. Саме з цією метою Росія використовує економічні, дипломатичні та ідеологічні засоби для дестабілізації ситуації в країнах «ближнього зарубіжжя», особливо в країнах Балтії.

Наявний в Естонії, Латвії та Литві потенціал стримування можливих агресивних дій Росії незначний. Рівень фінансування європейських держав-членів НАТО є недостатнім. Зважаючи на це, НАТО необхідно забезпечити свою присутність в балтійському регіоні як у військовій, так і в політичній, економічній та психологічній сферах (включно з кіберпростором). Варто пам’ятати, що фактор часу є ключовим у гібридних війнах. Тому Альянсу потрібно якомога швидше посилити присутність в країнах Балтії та підтримувати рівень політичної довіри, щоб у критичний момент союзниками була продемонстрована солідарна підтримка.

Білорусь, незважаючи на відсутність чіткої позиції щодо української кризи, має великий вплив на формування оборони НАТО, оскільки фактично є західним флангом Організації договору про колективну безпеку. Маючи спільний кордон з двома балтійськими державами та Польщею, Білорусь відіграє роль буферної зони, яка користується значною політичною, економічною та військовою підтримкою Росії.

Завдяки посередництву між Францією, Німеччиною, Росією та Україною білоруський президент потенційно здатний вплинути на зміну балансу сил в регіоні. Намагаючись домогтись зняття санкцій ЄС та США, «останній диктатор Європи» може стати важливим посередником між НАТО та Росією з метою припинення «Холодної війни», яка вже між ними почалася.