25-26 червня у Ірландії пройшов самміт США – ЄС. У самміті взяли участь Президент США Дж. Буш, К. Райс, К.Пауелл, Прем’єр-міністр головуючої в ЄС Ірландії Б. Ахерн, Глава Єврокомісії Р. Проді, Х. Солана та інші чільні представники американської та європейської політичної еліти.

Серед основних питань, що обговорювались була проблема спільної боротьби з вірусом СНІДу, складнощі у нерозповсюдженні ЗМУ, боротьба з тероризмом, ситуація в Іраку. Щодо трансатлантичних економічних зв’язків, сторони дійшли згоди, що посилення і розширення цих зв’язків є життєво необхідним як для США так і для розширеної Європи. Поза тим сторони зачіпали питання супутникової мережі “Galileo” і дійшли згоди щодо її паралельного функціонування з американської мережею GPS.

Щодо Іраку сторони діалогу дійшли рішення про необхідність підтримки цієї держави з боку Європейського Союзу. Сторони вітали формування уряду Іраку, проголосили підтримку економічної та політичної відбудови Іраку, наголосили на необхідності долучення до цього процесу Організації Об’єднаних Націй.

Першим кроком у повоєнній відбудові та розвитку цієї держави має бути забезпечення мінімального рівня безпеки. Адже потенційні інвестори не будуть вкладати свої кошти без надання їм гарантій безпеки.  На практиці це часто забезпечуються миротворчими силами, які підтримують мирний порядок. Наступним кроком має бути надходження гуманітарної допомоги, бо найперше, що потребує населення у таких країнах, це одяг, прихисток та їжа.

До того ж, в ході повоєнної відбудови Іраку було виявлено значно більше проблем, ніж очікувалося. Збитки, завдані війною з коаліцією на чолі з США, були лише частиною проблеми. Було встановлено, що зруйнована економіка Іраку є наслідком неправильного керівництва нею протягом багатьох десятиліть; тут ще й запеклі війни проти Ірану, Кувейту, західних коаліцій; внутрішні репресії; недолуге керівництво на чолі з Саддамом Хусейном. Дуже суворий режим міжнародних санкцій, який впродовж років позбавляв країну іноземних інвестицій та породив величезний чорний ринок, сприяв піднесенню прибічників війни. Сьогодні Ірак переживає перехідний період: від воєнної економіки до пост-воєнної, від економіки центрального планування до ринкової, від нафтової економіки до різнопланової.

Видобуток нафти визначає увесь процес відбудови іракської економіки. Зазвичай в Іраку видобувають 2,4 – 2,5 млн. барелів нафти в день. При цьому Ірак шукає іноземних інвесторів, за допомогою яких можна було б збільшити видобуток нафти до 6 млн. барелів на день.

Негативною в Іраку залишається ситуація з безпекою.  Можна сказати, що вона навіть погіршилася. Угрупування джихад роблять все, щоб ситуація в країні стала некерованою.

Досягнення миру в Іраку, відтак, є однією з головних цілей міжнародної спільноти. Її досягнення можливе лише за умови наявності гарантій безпеки в цій країні. Це передбачає також, що Захід продовжуватиме виконувати взяті на себе зобов’язання по відношенню до неї.

Щодо Близького Сходу – сторони дійшли згоди про необхідність надання фінансової підтримки проведенню заходів спрямованих на покращення становища із забезпеченням прав людини та законодавчих реформ у регіоні.

Антитерористична діяльність також була однією з ключових тем для обговорення на самміті. Сторони дійшли згоди щодо необхідності поглиблення міжнародного консенсусу та зусиль у боротьбі з тероризмом.

Щоправда, у тексті домовленості не згадується про причини міжнародного тероризму, хоча у попередньому варіанті тексту ЄС розглядав це питання.

Треба зазначити, що самміт не вирішив деяких спірних питань. Зокрема, факт, що тероризм представляє нові виклики і небезпеки, не означає, що основні моральні принципи і права людини анульовані чи спіддаються сумніву. Проте вони мають бути скориговані у відповідності до необхідності ефективного захисту.

Вкрай необхідною є згода на нову юридичну систему, що має бути регламентована міжнародним правом і враховувати виклики тероризму.

У цьому контексті відзначаються певні тертя між європейцями та американцями. Приміром, Європейський Союз з високими вимогами ставиться до перельотів здійснюваних іноземними авіалініями, але при цьому ЄС вимагає набагато менше інформації ніж це наразі роблять США. Безпекову політику американського гатунку європейці вважають надмірно суворою.

Натомість багато американців думають, що політика безпеки адміністрації Буша - виправдана відповідь на терористичну погрозу, а напад 11 вересня вимагає «нового балансу між волею і безпекою». 

Спірним є й питання, чи порушує Америка права ув'язнених у Затоці Гуантанамо та в Іраку.

Відповідь на це питання залежить від інтерпретації т.зв. Женевських Угод, що є складним рядом угод і протоколів, кожний з який був ратифікований принаймні 156 націями. Європейці вважають, що Сполучені Штати повинні поважати навіть ті умови, що вони не ратифікували, тому що вони усі тепер представляють загальноприйняте міжнародне право.

Угоди вирізняють два головних класи людей, яких держава захоплює у ході воєнних дій: ті, хто діють як агенти іншої держави, з якою йде війна, і ті хто, діють як цивільні особи. Останні можуть переслідуватися по суду як злочинці. Попередніх треба розглядати як військовополонених.

Американська адміністрація інтерпретує ці умови так, що в якості нововведення умовно створює третю категорію – «незаконні воюючі сторони» - термін, що ніде не відбивається в Женевських Угодах і означає тих, хто не має права на статус військовополоненого.

Хоча гостро ця проблема на самміті не висвітлювалася, Amnesty International невдовзі після самміту опублікувала відкритого листа, у якому з обуренням відзначає, що ЄС надто лояльно ставиться до систематичних порушень гуманітарних прав та основних прав людини в Іраку з боку Сполучених Штатів Америки.

Організація переконана, що Дж. Буш не мав покинути Ірландію так і не отримавши від Євросоюзу чітко артикульованого зауваження щодо неприпустимості застосування тортур щодо військовополонених. На думку організації має набути визначеності і статус ув’язнених у Гуантанамо.

Керівництво Amnesty International, таким чином, нагадує Євросоюзу, шр останній крізь пальці дивиться на порушення фундаментальних засад гуманітарного права иа прав людини Сполученими Штатами.

Щодо ЗМУ, то сторони висловили глибоке занепокоєння поведінкою Ірана та Північної Кореї, які своїми діями підважують режим нерозповсюдження. Сторони проголосили необхідність спільних зусиль щодо забезпечення дієвості режиму нерозповсюдження.

Сторони також зачіпали питання боротьби зі СНІДом і дійшли згоди щодо підтримки ООН у боротьбі з цим захворюванням.

Особливу увагу також було присвячено досягненню домовленості щодо навігаційної системи “Galileo”. Сторони дійшли згоди щодо певної зміни частотних стандартів європейської навігаційної системи, які б дозволили їй не перешкоджати роботі американської системи GPS у місцях ведення бойових дій.

Рішення про створення навігаційної системи “GALILEO” було прийнято на самміті ЄС у Барселоні (2002). Навігаційні супутники можуть точно вказати географічне місце розташування будь-якого об'єкта на Землі і тому використовуються як у цивільних, так і військових цілях.

Варто зазначити, що система «GALILEO» досить довгий період часу мала сумнівні перспективи втілення. Зокрема у січні 2002 року Європарламент завдав удару по планам Єврокомісії щодо проекту супутника, вартість якого складає 3,6 млн. євро. Парламентський комітет з питань промисловості та досліджень оголосив про незгоду з позицією Єврокомісії щодо залучення до проекту приватних компаній.

Тут необхідно сказати, що Франція та Італія є прихильниками залучення приватного капіталу, в той час як Великобританія та Нідерланди роблять акцент на конфлікті інтересів, який виникатиме з такого залучення коштів. Окрім того Франція розглядає проект не лише як комерційний, а й як воєнно-політичний. Так президент Франції Ширак висловив занепокоєння з приводу того, що у разі недосягнення консенсусу Європа залишиться на позиціях васалітету стосовно США. Було прийнято рішення про те, що питання щодо фінансування проекту має бути вирішеним до березня 2002 року.

Проте 7 лютого 2002 року постало нове спірне питання пов’язане з тим, що під час приватної зустрічі консультанти Єврокомісії не змогли переконати представників країн що сумніваються у економічній спроможності проекту. Крім того, Європарламент проголосував проти спільної підтримки проекту “Галілео”.

У ситуації з проектом яскраво проявили себе розбіжності між державами-членами, Європарламентом та Єврокомісією. На випадок провалу проекту «GALILEO» деякі держави були налаштовані на створення власних програм такого кшталту. До числа таких держав насамперед слід було віднести Францію, Іспанію та Італію. Зокрема, президент Франції Жак Ширак наполягав, що у випадку, коли проект не отримає підтримки Європа залишиться у стані васальної залежності від США.

Іншої думки були представники Великобританії, Німеччини та Нідерландів, якими ставилася під сумнів прибутковість проекту. В зв’язку з цим було проведено самміт у Лаекен (Бельгія), де до глав урядів звернулися з проханням забезпечити фінансування їхньої частки проекту до кінця березня 2002 року.

І лише наприкінці лютого 2002 року у проекті мало місце позитивне зрушення. Воно було пов’язане з тим, що німецький уряд виділив свою частку, у розмірі 391,5 млрд. дол. на його фінансування. Німецьке рішення свідчить про про перемогу позицій країн налаштованих на конкуренцію із США, над тими державами, які були більше занепокоєні станом свого бюджету. Він також засвідчив усвідомлення лідерами європейських держав неможливості уникнути технологічної залежності від США без бюджетних витрат.

Варто зазначити, що крім внутрішнього гальмування втілення проекту мали місце ще й впливи з боку Вашингтону, що неодноразово намагався "відмовити" Європу від подібних кроків, мотивуючи це тим, що європейська мережа «GALILEO» не потрібна, оскільки вже працює американська мережа GPS (Глобальна система позиціювання). Крім того, американське оборонне відомство попереджає, що мережа «GALILEO» може бути використана ворогами США. Така позиція Сполучених Штатів з цього питання зумовлена, з одного боку, економічними мотивами. Адже багато експертів вважають, що європейська система може бути точнішою, ніж GSP, що робить її більш пристосованою до таких непростих завдань, як супроводження авіалайнерів на посадку при поганій погоді.

У заключному документі барселонського самміту лідери ЄС вітали прогрес, досягнутий у проекті “Галілео”. Вони дали вказівки міністрам транспорту, "прийняти необхідні рішення стосовно фінансування і початку програми", а на першому етапі на проект буде виділено 1,1 мільярди євро (близько 900 мільйонів доларів). Половина суми буде перерахована з бюджету ЄС, інша половина - із коштів Європейського космічного агентства.

А вже наприкінці 2003 року Європейською Комісією із оптимізмом було оцінено роботу щодо впровадження системи GALILEO.

Вартим уваги є й те, що незважаючи на незгоду з боку США, Бразилія схильна придбати  зазначену систему, що є конкурентом американської GPS. Бразилія своїм рішенням повторює попередні кроки по долученню до GALILEO Ізраїлю, Індії та Китаю, здійснені у 2003 році.

Необхідно зазначити, що водночас ідуть консультації між США та ЄС щодо засад функціонування двох систем у паралельному режимі.

У лютому цього року американською та європейською сторонами обговорювалися можливості втілення згаданого проекту. І хоча американці продовжували наполягати на тому, що частоти на яких працюватиме європейська супутникова навігаційна система можуть ставати на заваді військовим США, а сам проект підважує позиції монополіста у галузі – американської GPS, наразі є підстави говорити, що з 2008 року європейська навігаційна система почне свою роботу.

Сторони також відзначили важливість розширення Європейського Союзу для посилення трансатлантичних економічних відносин, у яких США та ЄС виступають найбільшими у світі партнерами у сфері торгівлі та інвестицій. Незважаючи на політичні тертя між ЄС та США дане твердження залишається незаперечною і визначальною істиною. Протягом складного з політичної точки зору 2003 року 65% прямих інвестицій США було зроблено у економіку Європейського Союзу. Європа також продовжувала здійснювати інвестиції в США. У 2003 році вони склали $ 36,9 млрд. дол.

Саме цей фактор і став вагомою причиною відносної лояльності європейців щодо зовнішьої політики США та їхню схильність до компромісів. Адже політичні суперечності, масштабні економічні конфлікти передбачають розрив економічних зв’язків, а якби у якийсь момент ЄС вилучив свої капіталовкладення з економіки США це призвело б до спаду в американській економіці, скорочення європейського експорту і, таким чином, бумерангом вдарило б по економічному потенціалу ЄС.

Щоправда, потенційну (хоча й дуже віддалену в часі) можливість консервації трансатлантичних відносин закладає можливе зближення Японії з ЄС, що могло б компенсувати для обох сторін скорочення еконоічних контактів зі США.

Не виключено, що самміт ЄС-Японія, який фактично збігся з саммітом ЄС-США, кладе край стану “невідносин” (non-relationships) Японії та ЄС і відбиває прагнення обох сторін до створення у перспективі стратегічного альянсу, який би надав Союзу та Японії можливості більш предметно домагатися перегляду їхньої ролі на міжнародній арені, більшої автономності від США, водночас не підважуючи пануючі цінності наявної міжнародної системи.

Проте, наразі, таке припущення можна віднести до категорії близьких до фантастики. Відтак, можна сказати, що самміт США – ЄС не поставив якихось аж надто гострих питань. Сторони вкотре взяли до уваги, що економіки Сполучених Штатів та Євросоюзу є взаємозалежними, а відтак, вирішили за доречніше закрити очі на наявні суперечності і дати привід для твердження про реанімацію трансатлантичних відносин.