АНАЛІТИКА

26.08.2004 | Енергетичні відносини України та Росії в контексті ЄЕП
Ярослав Конощук

Після підписання 15-річної угоди про транзит російської нафти територією України та рішення про реверс нафтогону “Одеса-Броди” стало очевидно, що енергетика, зберігаючи роль стрижневої ланки українсько-російських відносин, стала також елементом стратегічних домовленостей керівництва України та Росії в сфері забезпечення спадкоємності влади в Україні.


Становлення відносин між Україною та Росією після розвалу СРСР відзначалося побудовою нової конструкції – Співдружності незалежних держав (СНД). Ці відносини завжди характеризувалися проблематичністю взаємовигідного співробітництва через нездатність Росії прийняти як доконаний факт незалежність України та нездатність України поводитись як незалежна держава у повному розумінні даного слова. 
Існує низка чинників, під впливом яких формувалися взаємовідносини між нашими країнами, а саме:
1) енергетична залежність України (через нижчі за світові ціни на енергоносії), яка створює поле для народження “енергетичного гегемона” на теренах СНД та дозволяє Росії утримувати Україну у власній орбіті;
2) проблематичність підписання середньо- та довгострокових контрактів на поставку енергоресурсів, які б перестраховували ризики від різкого коливання цін.
Загалом історія енергетичних відносин між нашими державами була традиційно конфліктною. Досить згадати часті скорочення транспортування газу територією України на підставі звинувачення її у “несанкціонованому відборі” та скандали з високопосадовцями, які мають відношення до енергетичного сектора (наприклад, справа Юлії Тимошенко).
Можна сказати, що проблеми енергетики є стрижневими у взаємовідносинах між Україною та Росією, оскільки вони впливають практично на всі сектори співпраці. Блок енергетичних проблем є винятково важливим і в проекті Єдиного економічного простору (далі ЄЕП), адже саме енергетична співпраця дозволить наповнити означене утворення повноцінним смислом: або зробить його життєдайним альянсом, або поставить під сумнів його існування.
В даній доповіді здійснено спробу аналізу впливу різних факторів - енергетичної політики Росії, України, рівня енергетичної кооперації країн-учасниць ЄЕП – на на формування та функціонування цього утворення та визначення ймовірних мотивів, якими керувалися суб’єкти рамкової угоди при її підписанні.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕНЕРГЕТИЧНОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНА-РОСІЯ

Енергетика є вийнятково важливим елементом економічного і політичного розвитку будь-якої держави, що забезпечує її суверенітет. В світлі цієї тези слід пам’ятати, що Росія здійснює експорт газу (до 70 млрд. кубометрів на рік) та забезпечує більшість країн пострадянського простору левовою часткою нафтопродуктів. Україна імпортує близько 80% нафтопродуктів з Російської Федерації. Крім того, Росія і Україна є взаємозалежними через проблеми транзиту енергоносіїв газотранспортною системою останньої. Найбільшою країною-транзитером в СНД є Україна, яка прокачує власною територією більше 100 млрд. кубометрів “блакитного палива”. Розвиваючи власний транзитний потенціал Україна займається реекспортом газу, чистий прибуток від якого складає 6 млн. доларів , тобто майже десяту частину доходів бюджету.
Саме тому енергетична співпраця є наріжним каменем всіх інтеграційних проектів, які виникали в межах пострадянського простору, як це власне було і при створенні ЄС (Європейське об’єднання вугілля та сталі). Утворення ЄЕП мало своєю задекларованою метою перехід взаємовідносин в енергетичній сфері між країнами-учасницями на якісно новий рівень: від політики енергетичних воєн до довгострокового взаємовигідного співробітництва.
Угода про ЄЕП зачіпає таку важливу проблему як енергетична безпека України. Наша країна, як і Білорусь, імпортує більшу частину енергоресурсів з Росії, оскільки не має значного відсотку власного видобутку (Україна видобуває близько 20 млрд. кубометрів газу) та, що дуже важливо, не має власного стратегічного резерву енергоносіів. Цю проблему вкрай загострює той факт, що в коротко- та середньострокових перспективах обсяг імпорту енергоносіїв з Росії в Україну лише зростатиме, і, за прогнозами аналітиків, у 2010 році сягне приблизно 100 млрд. кубометрів газу , тобто енергозалежність України від Росії перейде вкрай небезпечну межу в 80% імпорту енергоресурсів з однієї країни.
Збільшення обсягу імпорту енергоносіїв обумовлене, з одного боку, зростанням темпів економічного розвитку України, а з другого, - переважанням в економіці України енергоємних галузей промисловості та відсутністю енергозберігаючих технологій.
Україна вживає деяких заходів, що спрямовані на зростання рівня власної енергетичної безпеки і зменшення енергозалежності від Росії, серед яких (1) диверсифікація джерел енергопостачання, (2) розвиток власного транзитного потенціалу (транспортування сировини нафтогоном Одеса-Броди, який в майбутньому буде можливо буде добудовано до Плоцька та Гданська) та (3) поступове зростання видобутку нафтопродуктів в Україні (хоча, за підрахунками аналітиків, родовища в Україні вичерпані приблизно наполовину). Але зусилля нашої країни в цих напрямках є недостатніми.
Наслідком подібної політики України став монопольний диктат Росії на ціни на енергоносії. Крім того, Російське акціонерне товариство (далі РАТ) “Газпром” планує збільшити ціни на енергоносії (майже на 50%) на виконання Енергетичної хартії, яку Росія уклала з ЄС (а це створюватиме додатковий ризик для конкурентоспроможності українських товарів), а також підвищити мито на експорт нафти з 37 до 45 долл. США за барель.
Не тільки монопольне забезпечення України енергоносіями з Росії сприяє їх поступовій дорожнечі. На ціни впливає також кон’юнктура на зовнішніх ринках, зокрема, за останній рік ціни на нафту зросли з 23 до 38,98 долл. США за барель на теперішній час (а очікується зростання до 60 - 70 долл. США) .
Завдяки такому розвитку подій Росія отримує прекрасний шанс закріпитися на пострадянському просторі, конвертуючи власні економічну перевагу в політичну, зокрема, кооптацію України до власних інтеграційних проектів. Досить згадати заходи, які було застосовано РАО “Газпром” до Білорусі для реалізації власних інтересів, і, зважаючи на потужний лобістський ресурс РАТ у вищих ешелонах влади України, можна припустити, що Україні було зроблено попередження на випадок “неправильного” сприйняття угоди про ЄЕП.
Таким чином, з вищезгаданного випливає, що в середньо- та довгострокових перспективах Україна може опинитися перед реальною загрозою енергетичної кризи.
Виникає питання: що є головною метою енергетичної стратегії Росії відносно України в межах ЄЕП і чому її не можна реалізувати в межах вже напрацьованої нормативної бази?
На наш погляд, Росія переслідує декілька цілей, а саме:
1) забезпечення свого домінування на пострадянському просторі, шляхом встановлення монопольного контролю над транспортними артеріями до Європи;
2) позиціонування себе як регіонального лідера;
3) маргіналізація україни як невід’ємної частини російського (євразійського) геополітичного проекту;
4) посилення власних позицій у співробітництві з ЄС, оскільки в даному разі Росія презентуватиме не індивідуальні, а групові інтереси цілого макрорегіону.
Росія реалізує означені цілі, використовуючи могутній лобістський ресурс, який має в Україні. До нього відносяться російські транснаціональні корпорації, українські імпортери, які орієнтуються на Росію, медійні ресурси. Одним з прикладів дії даного ресурсу є вирішення проблеми реверсу нафтопроводу Одеса-Броди: російська сторона використовувала вплив російських ТНК та урядовців (посла Росії в Україні В. Чорномирдіна, прем’єр-міністра М. Фрадкова) для агітації ідеї реверсу, і протягом півроку домоглася  усунення всіх ключових фігур, що протидіяли реверсу: паливного віце-прем’єра В.Гайдука, президента “Укртранснафти”, уповноваженого з євразійського нафтотранспортного коридору О.Тодійчука та  міністра паливно-енергетичного комплексу С.Єрмілова.
Іншим індикатором впливу російського лобістського ресурсу є внутрішньо урядові призначення/звільнення. Так, звільнення С. Єрмілова, В. Гайдука, О. Тодійчука, очевидно, мали стати попередженням для української еліти про те, що Росія будь-що доб’ється позитивного для себе рішення в питанні нафтопроводу Одеса-Броди.
Політика навколо призначень/звільнень в українському уряді перетворюється в чергову PR-акцію, мета якої - закріплення надбань ЄЕП. Прихід до керівництва енергетикою україни С. Тулуба та Ю.Бойка  засвідчує системність і комплексність вирішення Росією “українського питання” в енергетичній галузі.
Структура останніх візитів Президента нашої держави Л. Кучми доволі переконливо доводить величину впливу фінансово-промислових груп на внутрішню та зовнішню політику України. Досить згадати, що на протязі тільки літа 2004 року відбулось 5 зустрічей Л. Кучми з Президентом Російської Федерації В. Путіним, а також значна кількість зустрічей на рівні міністрів, віце-прем’єрів тощо .
 Красномовною ілюстрацією “стратегічного реверсу” українського керівництва напрередодні виборів стала доля нафтогону “Одеса-Броди”. На початку лютого 2004 року уряд України ухвалив рішення в питанні використання нафтогону в прямому напрямку з добудовою його до Плоцька. Однак 8 липня 2004 року на засіданні уряду було вирішено прийняти пропозицію Тюменської нафтової компанії (Росія) про реверсне використання нафтопроводу. Підписана пізніше відповідна угода передбачає:
(1) транспортування 9 млн. тон російської нафти марки Urals;
(2)  надання Україні 90 млн. доларів кредиту для закупівлі 425 тис. тон нафти;
(3) реверс, як і кредит, розрахований на три роки;
(4) за умови дострокового розірвання угоди «Укртранснафта» зобов’язана повернути кредит.
Однак, вже через кілька днів після офіційного оголошення пропозиції умови було змінено. Зокрема, вартість нафти в кредит зросла до 108 млн. долл. США, а задекларовані обсяги поставок склали лише 1 млн. тонн.
Аналізуючи події ми можемо припустити низку сценаріїв розвитку:
1) транспортування 1 - 1,5 млн. тон;
2) скорочення заявлених обсягів та, можливо, навіть згортання реверсу.
8 липня 2004 р. між “Укртранснафтою” та польським нафтотранспортним монополістом “Pernphiesn” підписано угоду про створення спільного підприємства “Сарматія”, яке мало опікуватися комерційною експлуатацією нафтогону “Одеса-Броди” та добудовою його до Плоцька. Ухвалення двох взаємовиключних рішень урядом України свідчить, по-перше, про перманентний конфлікт між різними частинами української правлячої політичної еліти (зокрема, між різними частинами “донецької” групи), по-друге, про ситуативний характер рішення про реверс (ухвалення задля підтримки Росією “єдиного кандидата” на президентських виборах В. Януковича).

ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ДІАЛОГ РОСІЯ-ЄС ТА МІСЦЕ В НЬОМУ УКРАЇНИ

 Останнім часом на перший план виходить проблема енергетичного співробітництва Росії з ЄС і, в контексті цього, - статус України в цих взаємовідносинах. Як відомо, потреби ЄС в сировині в короткостроковій перспективі лише зростатимуть, а потужності та ресурси зростання видобутку, які Росія має натепер, є недостатніми для того, щоб перекачувати ще більшу кількість енергоносіїв. Крім того, зі зростанням обсягів експорту енергоносіїв збільшується залежність самої Росії від країн-транзитерів. Для зменшення останної вона використовує два основні шляхи:
1) будівництво нових газо- та нафтопроводів;
2) приватизація та модернізація існуючих маршрутів.
Перший шлях потребує значних фінансових ресурсів (наприклад, будівництво одного нафтопроводу “голубий потік”, потребує кількох мільярдів долл. США) та часу. Однак, фінанси РАТ “Газпром” знаходяться у вийнятковій залежності від цін на сировину і, відповідно, їх стан є нестабільним в коротко- та середньостроковій перспективі (наприклад, у разі використання Сполученими Штатами своїх стратегічних резервів для зниження цін).
Діючи за другим шляхом Росія намагається встановлювати контроль над стратегічними нафто- та газоносними мережами з метою збільшення власного потенціалу в транспортуванні сировини. Цілком вірогідно, що наступним об’єктом уваги з боку Росії стане газотранспортна система України. Росіяни, отримавши контроль над цими мережами, можуть оптимізувати власні видатки на транзит сировини, що є особливо актуальним в сенсі сировинної структури економіки, коли близько 50% доходів бюджету складають прибутки від транспортування нафти.
Важливим кроком в цьому напрямку є створення газотранспортного консорціуму, який, згідно публічно висловлених аргументів, покликаний сприяти модернізації української газотранспортної системи. Ймовірно, що повноцінна реалізація проекту газотранспортного консорціуму сприятиме посиленню ролі Росії в переговорах з ЄС, бо позиціонуватиме її як одну з найпотужніших енергодержав регіону, яка зможе монопольно диктувати умови решті країн. Крім того, вона не залежатиме від суми транзитних тарифів, що нині виробляються Україною.
Сприятимуть цьому і зовнішньополітичні події, що призвели до зростання енергопроблем в ЄС та посилення російського чинника. Військові дії США в Іраку, метою яких було зниження впливу ОПЕК на формування світових цін на нафту і падіння на сировину до 20 долл. США за барель, натомість призвели до зворотних наслідків: через рік після закінчення іракської кампанії ціна на нафту сягнула вже 38,98 долл. США за барель (марка Brent) і в середньострокових перспективах передбачається подальше їх зростання (липневі ф’ючерси продаються за 42,95 долл. США за барель).
На даний момент ситуація в Іраку є нестабільною. Подальша нестабільність в Іраку може сприяти підвищенню цін на нафту через ажіотажний попит на неї з боку країн-імпортерів. Це створює сприятливі умови для зростання експорту з Росії. Тому для росіян надзвичайно важливим є одержання контролю над покладами каспійської нафти (яка за своїм хімічним складом краща за російську, оскільки майже не має домішок сірки). В цьому аспекті стає проблема транспортування нафти до Європи. Особливо вона стає актуальною в світлі занепокоєння Туреччини зростанням навантеження на Босфор.
Деякі російські компанії декларували інтерес до прямого використання нафтопроводу Одеса- Броди до Плоцька. За повідомленнями українських ЗМІ Тюменська нафтова компанія публічно декларувала можливість фінансування нафтопроводу до Плоцька. Однак далі декларацій справа не пішла.
На наш погляд, подібне рішення зумовлене (1) можливим контролем росіян над управлінням нафтопроводом (наприклад, в створюваному консорціумі контрольний пакет належить росіянам); (2) переорієнтуванням російських нафтових кампаній на альтернативні маршрути, зокрема, на нафтопровід Баку- Джейхан; (3) прагненням росіян не допустити зростання конкурента на ринок транспортування каспійської нафти до Європи. Для України подібна енергетична кооперація не зніматиме з порядку денного проблему з енергоносіями.
Яким чином Росія намагається використати енергетичну галузь для реалізації чергового інтеграційного проекту - ЄЕП?
Реалізація запланованої росіянами енергетичної стратегії створює передумови до посилення енергозалежності України від північного сусіда, адже в межах ЄЕП, як дали зрозуміти раніше російські монополісти, зниження цін на енергоносії не передбачається. Разом з тим, потреби України в енергоносіях зростатимуть з кожним роком, про що вже говорилося вище.
За умови подальшої відсутності альтернативних джерел енергоносіїв та ігнорування практики формування власних стратегічних резервів зростає потенційна загроза для енергетичної безпеки нашої держави.
Газотранспортний консорціум, на наш погляд, може бути використаний Росією як інструмент для впливу на Київ. Як ми вже зазначали вище, стратегічною метою росіян є одержання контролю над українською газотранспортною системою та встановлення монопольних цін на транзит енергоносіїв до Європи. Обгрунтуванням підвищення цін стане Енергетична Хартія, яку уклали ЄС та Росія, оскільки остання прагне зайняти провідне становище на ринку ЄС.
За короткостроковим прогнозом ЄС має через кілька років імпортувати до 500 млрд. кубометрів газу . Європейці протягом останніх тридцяти років здійснюють політику диверсифікації джерел постачання нафти і газу, оскільки прагнуть зменшити ступінь залежності від ОПЕК. В такій ситуації найбільшим експортером енергоресурсів стає Росія, але за умови підвищення внутрішньо російських цін на енергоносії (які на теперішній час є, за висловом П. Ламі, фактично формою прихованого субсидування власної промисловості). Іншою вимогою, яку висуває Єврокомісія до РАТ “Газпром”, є відкриття доступу до власної труби третіх країн, зокрема, Туркменістану та Узбекістану, критерії та механізм формувания транзитних тарифів (зокрема, документом передбачається право "першої відмови" за умови доступу до транзитних потужностей). Сприятиме зростанню ролі Росії на ринку ЄС і скорочення видобутку нафти та газу в країнах Євросоюзу (передбачається лише розробка Ірландських родовищ).

Виконавши ці умови, Росія позиціонує себе як єдину державу, з якою слід рахуватися на пострадянському просторі, тому що вона контролюватиме всі транзитні потоки до Європи. Цим вона має знизити інтерес європейців до України як геополітично цікавої держави, оскільки вони матимуть стабільного партнера в обличчі Росії. Проект Одеса-Броди, який був обопільно цікавим для ЄС та України, відданий під реверс. Замість нього пропонується проект Баку-Тбілісі-Джейхан, який може стати тим необхідним для Європи альтернативним маршрутом, який зменшить рівень її енергетичної залежності від Росії.
Таким чином, економічна та політична нестабільність в країнах ОПЕК, скорочення власного видобутку енергоресурсів в країнах ЄС сприятимуть посиленню на його енергоринку ролі Росії. Взаємовідносини між Росією та ЄС вийдуть на якісно новий рівень: ЄС, усвідомівши необхідність в такому партнері як Росія, розвиватиме співробітництво з нею на основі Зони вільної торгівлі, спостерігатимуться інші преференції. Наслідком такого розвитку подій стане відхід України на периферію глобальних енергопроектів та посилення її енергозалежності від Росії.

РОЛЬ ТА МОТИВИ КРАЇН–УЧАСНИЦЬ УГОДИ ПРО ЄЕП

Яка ж роль Казахстану та Білорусі в просуванні проекту ЄЕП?
Казахстан є однією з важливих енергетичних центрів на території СНД і включення його до подібного енергопроекту мало б символізувати наповнення його реальним змістом. Метою включення Казахстану в проект є закріплення ним домінуючого положення у видобуванні каспійської сировини, завдяки створенню своєрідного середньоазіатського союзу. Наслідком цього може стати диктування умов українцям щодо цін на енергоресурси з боку як Казахстану, так і Росії. Вийняткова важливість цього напрямку полягає в тому, що в орбіті Росії будуть знаходитися одні з найбільших родовищ нафти на теренах СНД, що дозволить їй збільшити власний експортний потенціал з урахуванням побудови в середньостроковій перспективі нових газогонів та модернізації діючих.
Таким чином, значення Казахстану полягає в нарощуванні транспортного потенціалу Росії; крім того, за допомогою Казахстану Росія прагне створити альтернативні шляхи транспортування своїх енергоресурсів до Європи.
Білорусь, інкорпоруючись до проекту, фактично засвідчує власну асимільованість з Росією, стаючи її політичним додатком. Ця країна має один з найбільших ступенів енергозалежності від Росії, фактично заморожені стосунки з Заходом та малий ступінь інтегрованості в європейську економіку; тому для неї не існує іншого шляху, ніж інкорпорування з Росією. З одного боку, Білорусь є транзитною країною, яка здійснює транспорт енергоносіїв з Росії до Європи і її прибутки прямо залежать від поставок їх росіянами, з іншого, - вона є стратегічно важливою для Росії країною, адже через її територію прокладений найближчий енергошлях до ЄС. Тому, хоча Росії вкрай невигідно втрачати цю територію, але й Білорусія, як ми зазначали, перебуває у своєрідній безвиході.
Яке ж місце України за подібних розкладів?
Як відомо, Україна на початку 90-х років минулого століття розглядалася ЄС як санітарний кордон між ним та Росією і мала перспективи членства в ЄС. Зовнішньополітичні процеси, що відбулися за всі ці роки у відносинах між ЄС та Україною, спричинили до переорієнтування нашої країни на посилення зв’язків з Росією і, внаслідок посилення впливу останньої, - зниження ролі нашої держави в світовому зовнішньополітичному процесі.
Зростання рівня енергетичної співпраці Росії та ЄС призведе до негативних наслідків для України:
1) рівень енергетичної безпеки України залишатиметься, як і раніше, низьким;
2) росіяни, вочевидь, будуть домагатися контролю над газотранспортною системою України шляхом скуповування пакетів акцій енергокомпаній та психологічного тиску. Як один з варіантів тиску на Київ - так званий “білоруський сценарій” - дуже висока ціна на нафту, що може бути запропонована росіянами Україні в разі її відмови від нав’язаних Росією умов подальшого транзиту нафти та газу на нинішньому рівні.
Коротко відзначивши мотиви подібного енергетичного співробітництва в межах ЄЕП, перейдемо до можливих наслідків. На наш погляд, вони можуть бути такими:
· утвердження Росії як наймогутнішої енергонезалежної держави регіону;
· створення нового регіонального альянсу через зв’язки Росії з Казахстаном (не обов’язково в межах ЄЕП);
· намагання втримати Україну в політичному полі Росії;
· ЄЕП за умови реалізації у нинішньому форматі може стати тим чинником, який здатен практично унеможливить зростання рівня енергетичної безпеки України.
Таким чином, енергетичне співробітництво України в ЄЕП є вкрай невигідним через невирішення проблем диверсифікації енергопостачання та зростання рівня енергозалежності від Росії. Тому кооперація між Україною і Росією на подібних умовах є небажаною для України через невирішені проблеми енергетичної безпеки країни.

ВИСНОВКИ

Енергетичні відносини між Україною та Росією завжди носили неоднозначний характер. Співробітництво між країнами здійснювалося за принципом диктату, оскільки Росія завжди мала можливість тримати Україну на енергетичному гачку. Однак, разом з тим, будучи залежною від Росії, Україна має можливість одержувати відносно дешеві енергоносії. Крім того, Росія також є залежною від України, оскільки територією України здійснюєтсья до 80% експорту нафти й газу з Росії в ЄС.
Логіка співробітництва, з врахуванням угоди про ЄЕП, зумовлює принаймні два можливі варіанти подальшого розвитку подій:
1) збереження статус-кво. В даному випадку укладання та ратифікація угоди про ЄЕП - це продовження славнозвісної “багатовекторності” політики, яку уряд України де-факто дотримується вже не перший рік. За подібного сценарію ратифікація угоди про ЄЕП є передвиборчим подарунком Росії (можливо, від усіх ключових політичних гравців в Україні) з метою гарантування російської підтримки на найближчих президентських виборах, а також розігрування передвиборчої карти Росія-ЄС (що, швидше за все, і буде головним зовнішньополітичним “месиджем” політичних гравців). Після президентських виборів в Україні, як свідчать результати соціологічних опитувань, більшість фінансово-промислових груп (особливо такі потужні як “донецькі”) орієнтуються у власному економічному співробітництві на ЄС. Наслідком реалізації подібного сценарію стане збереження статус-кво в економічному співробітництві між Україною та Росією. Енергетичне ж доповнення до ЄЕП – створення газотранспортного консорціуму, напевне, зупиниться на першій стадії. Стратегічним наслідком подібних ініціатив стане збереження статус-кво і в енергетичній сфері: Україна, як і раніше, матиме практично критичну залежність від імпорту енергоносіїв з Росії, однак залишиться і основним транзитером (може навіть із зростанням обсягів поставок).
2) наповнення змістом угоди про ЄЕП в напрямку створення митоного союзу. За такого розвитку подій енергетичне співробітництво між нашими країнами, скоріше за все, буде відбуватися за російським сценарієм. Проте, для самих росіян подібний сценарій є частково небезпечним, адже вони мусять забезпечити постачання енергоносіїв на територію України за цінами, принаймі на 20% нижчими за ниніші (якщо існуватиме повноцінна зона вільної торгівлі). Слід зазначити, що продукція російських підприємств без енергоносіїв за внутрішньоросійськими цінами є неконкурентоздатними. За підрахунками російських аналітиків в разі уникнення подвійного оподаткування українських товарів російський бюджет змушений буде компенсувати ці збитки.
Таким чином, повноцінна реалізація проекту ЄЕП в енергетичній сфері є невигідною і для Росії. Сценарій з обмеженою зоною вільної торгівлі надасть Росії ілюзію короткострокової переваги через широкий доступ російської продукції на ринки інших країн-учасниць, оскільки приховане субсидіювання власних товарів робить їх більш дешевими. Однак, середньо- та довгострокова перспективи означеного проекту є доволі примарними:
· закріплюється становище Росії як сировинної країни;
· співробітництво між Росією та Україною грунтувалося і грунтується на диктаті цін на енергоносії, оскільки Росія є енергетичним монополістом на ринку України;
· за весь період взаємовідносин між Україною і Росією остання постійно експлуатувала тезу про стратегічне співробітництво, а фактично робила неможливим існування незалежної енергетики України.


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2018. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект