Перемого головного опозиційного кандидата, який сприймається як символ європейських цінностей в Україні, чітко значитиме як для ЄС, так і для самих українців щонайменше дві речі.
По-перше, його перемога сприйматиметься як перемога демократії – якою би не була передвиборча кампанія. Якщо передвиборча кампанія буде більш-менш демократичною, то перемога опозиційного кандидата сприйматиметься як логічний результат виборів. Якщо ж буде брутальна кампанія, то це значитиме, що опозиційний кандидат переміг, незважаючи на перешкоди, і тому тим більше заслуговує на визнання і підтримку.
По-друге, перемога опозиційного кандидата трактуватиметься як шанс змінити правлячу еліту - навіть, якщо це буде часткова зміна. До уряду прийдуть нові люди, які автоматично отримають на певний період часу кредит довіри як всередині країни, так і з боку міжнародного співтовариства.
У будь якому випадку, перемога опозиційного кандидата протягом найближчих місяців значитиме позитивний сценарій для України та для стосунків Україна – ЄС. Ми побачимо заохочуючі заяви ЄС, добрі статті в пресі та друге дихання для всього двостороннього діалогу. Опозиційний кандидат сприйматиметься лідерами ЄС у добрій атмосфері, отримуватиме час від часу запрошення до їхнього кола, а ми його спостерігатимемо у хорошій компанії. Країна автоматично покращить до певної міри свій міжнародний імідж і позиції, включаючи у стосунках ЄС.
Питання лише у тому, що саме у практичному плані принесе Україні позитивне ставлення ЄС до опозиційного кандидата та його перемоги.
Ми можемо визначити декілька груп питань, які розглядатимуться у ході двостороннього співробітництва і на які впливатимуть(або ні) результати виборів.
1. Питання, які не є дуже важливими для ЄС , але водночас слугуватимуть добрим політичним сигналом Україні, і рішення щодо яких може бути прийняте негайно. Ми очікуємо, що майже зразу після перемоги опозиційного кандидата Україні буде надано статус країни з ринковою економікою у антидемпінгових розслідуваннях, якого український уряд добивається вже з 2002 року. Добре відомо, що це рішення має дуже обмежене практичне значення для обох сторін і незначний вплив на їх економіку. Однак, це рішення отримує дуже позитивний політичний супровід, добру пресу і, в принципі, слугуватиме позитивним політичним сигналом відповідному уряду.
Можливість надання Україні цього статусу у випадку демократичних виборів та / чи перемоги опозиційного кандидата може бути оцінена як дуже висока. Вже рік тому спільний австро-угорський документ щодо майбутнього стосунків ЄС – Україна, представлений країнам - членам ЄС у зв’язку з опрацюванням ініціативи Ширша Європа/Сусідство, включав пропозицію прийняти таке рішення і навіть чітко вказав час, коли це має трапитись – у грудні 2004 року. Такий підхід був у цілому сприйнятий.
Інша австро-угорська пропозиція - розпочати у грудні 2004 року роботу у напрямі лібералізації візового режиму з Україною – не була сприйнята з таким же позитивним ставленням. Тим не менше, можна передбачити, що за умов такого сценарію Україні як мінімум може бути запропонована “російська формула” спрощення візового режиму.
Нагадаємо, що російська формула передбачає, що сторони докладуть зусиль з метою спрощення візового режиму аж до запровадження безвізових поїздок громадян як довготермінова мета. Посилання щодо безвізового режиму як довготермінової мети дозволяє країнам, які стурбовані можливим напливом російських нелегальних мігрантів, утримувати контроль над цим питанням одночасно з відкриттям добрих можливостей для співробітництва з Росією у сфері юстиції та внутрішніх справ. У практичному плані вже йдеться про деякі рішення, зокрема, спрощення візового режиму для окремих груп громадян (студентів, науковців тощо) і опрацювання плану інших рішень у цьому напрямі.
Обидва рішення, як і можливі інші (наприклад, щодо генеральної системи преференцій, деякі угоди, зокрема, щодо стратегічної транспортної авіації), будуть дуже важливими для новообраного президента, однак, не коштуватимуть багато для самого ЄС і тому їх буде легко прийняти всередині Союзу. Однак, є інші рішення у сфері практичного співробітництва, які буде отримати не так легко.
2. Важливі неполітичні питання, особливо у сфері справжнього доступу до ринків ЄС чи руху осіб залишатимуться за межами зазначеного вище списку і зберігатимуться для віддаленого майбутнього. Навіть для країн - кандидатів відкриття цих перспектив і прийняття відповідних рішень було дискусійним. Підтримка демократичного президента Україна буде занадто слабкий аргументом для суспільств та еліт країн-членів ЄС, щоб переконати їх прийняти подібні рішення щодо України.
Деякі потенційні перспективи у цій сфері були передбачені Посланням Єврокомісії Ширша Європа/Сусідство. Однак, вони є дуже добрим прикладом лукавства. Для того щоб досягти проголошених у Комунікації цілей – чотирьох свобод чи доступу до Внутрішнього ринку – без механізмів та допомоги, яку ЄС надавав і продовжує надавати державам що вступають в ЄС, країни, охоплені даною ініціативою потребуватимуть непорівнянно набагато довшого часу – 40-50 років, якщо взагалі коли-небудь зможуть їх досягти.
Насправді же, ніхто не може уявити поширення чотирьох свобод ЄС на Північну Африку, яка, разом з Україною та іншими східноєвропейськими країнами охоплена даною ініціативою. Попри розмови про диференціацію в її рамках, йдеться саме про одні рамки стосунків і легко передбачити, що надання безвізового режиму щодо однієї з країн Ширшої Європи зумовить подібне рішення щодо інших країн. Подібні аргументи українська сторона вже почула від чиновників Єврокомісії, коли вела цього року переговори з даного питання у рамках підготовки Плану дій Україна - ЄС.
Такий підхід, коли щось пропонується на папері , але насправді є недосяжним, як звичайно інтерпретується брюссельськими бюрократами як “ бачення”, візія – нешкідлива ідея для дуже віддаленого майбутнього, яка дозволяє усунути деякі незначні питання із сьогоднішнього порядку денного. Насправді, як країна, що охоплюється ініціативою Ширша Європа, Україна може вирішити найважливіші практичні завдання у стосунках з ЄС лише у випадку, якщо вона буде виключена із списку сусідів і включена до списку перспективних кандидатів до членства. Це питання являтиме собою головне політичне завдання нового уряду та новообраного президента від опозиції, якою б не була його передвиборча риторика.
3. Найбільш важливі політичні питання торкаються визнання права України на членство в ЄС та відповідно трансформації стосунків, як полюбляли говорити деякі високопоставлені українські дипломати, від співробітництва до інтеграції. Перший крок на цьому шляху, як звичайно, вважається укладення Європейської угоди про асоціацію.
Серед опозиції, політичної та інтелектуальної еліти в Україні були і продовжують залишатися широко розповсюдженими думки про те, що Захід і ЄС, зокрема, утримуються від такого кроку з Україною, головним чином, з огляду на її внутрішню політичну та економічну ситуацію. Таке невірне тлумачення політики ЄС може зіграти поганий жарт з опозицією чи окремими її лідерами, які все ще вірять, що треба лише змінити президента і Україна негайно повторить польський шлях до ЄС.
Слід відзначити з позитивного боку той факт, що з риторики головного опозиційного лідера вже усунуто обіцянки швидко вступити в ЄС. Це свідчить про те, що ЄС вже оцінюється реалістичніше. Насправді ж, на нашу думку, позиція ЄС щодо можливого вступу України до Союзу визначається двома більш важливими факторами, аніж просто внутрішньополітичний розвиток в Україні.
Першим таким фактором є внутрішні труднощі всередині ЄС. Євросоюз, як люблять повторювати євробюрократи, переобтяжений поточними проблемами внутрішнього функціонування, нинішньою і наступною хвилями розширення, питанням Туреччини, економічних та соціальних труднощів і т.п. В Брюсселі усвідомлюють, що Україна може виявитися для ЄС не такою великою проблемою як Туреччина, але до певної міри і в певних аспектах обидві “проблеми” можна порівняти. Якщо згадати, як багато часу й зусиль витрачено і далі витрачається на пошуки вирішення проблеми Туреччини, то легко здогадатися, що, навіть після обрання опозиційного кандидата президентом, ЄС буде обережним у питанні відкриття перспективи членства перед Україною.
Другий фактор - це справжнє сприйняття України в ЄС у ширшому геополітичному контексті. На нашу думку, справжня проблема у ставленні ЄС до України полягає у тому, що серед політичної і бюрократичної еліти ЄС існує свого роду психологічний, історичний, геополітичний бар’єр, що пролягає на західному кордоні України. Не дивлячись на роки незалежності, Україна все ще часто ідентифікується як частина російського світу, що пов'язана з Росією мовою, історією, економікою, політичною і управлінською культурою тощо.
Тому природно, що у баченні майбутнього європейського континенту, яке властиве багатьом чиновникам чи політикам ЄС, Євросоюз повинен розвивати відносини з Україною у тому ж напрямі, що й з Росією, чи ж принаймні близько до нього. Будь-які аргументи, які використовуються для того, щоб переконати представників ЄС у необхідності включення України до процесів європейської інтеграції таким же чином, як це було зроблено з іншими країнами Центральної і Східної Європи, завжди наштовхуються на різні пояснення, але з однаковим негативним змістом. Багато хто в ЄС просто не можуть уявляти собі Україну, інтегровану в ЄС окремо від самої Росії. Для боязких політиків і ледачих службовців таке сприйняття України є набагато зручнішим, аніж новий етап виснажливого розширення.
Як звичайно, таке сприйняття акуратно приховується і, зрозуміло, не використовується у офіційних дипломатичних відносинах. Рідко можна знайти такі думки висловленими відкрито. Одним з випадків, коли це було зроблено, є спільне французько-німецьке дослідження з питань планування зовнішньої політики, присвячене тому, як обидві країни уявляють собі майбутнє ЄС. Дослідження було підготовлено підрозділами політичного аналізу та планування німецького та французького міністерств закордонних справ, як, як прийнято, вважаються “напівофіційними підрозділами” обох структур, які мають більшу, ніж інші підрозділи, свободу у своїх висловлюваннях; їх іноді навіть напівжартома називають “НДО в МЗС”. Насправді ж, вони є інтегральними частинами системи опрацювання зовнішньополітичних рішень і лише говорять те, що інші в МЗС обох країн думають.
У згаданому дослідженні чітко підсумовується, що Україна і Білорусь не повинні отримати права на членство в ЄС, тому що це змусить Росію відчувати себе ізольованою, що може мати непередбачувані наслідки. Так багато хто в ЄС думають, хоч так і не говорять, але практичні результати такого способу мислення ми спостерігаємо щодня.
Можна тільки порівняти дві Комунікації Європейської Комісії – Ширша Європа / Сусідство і стосовно інтеграції до ЄС Західних Балкан. Можна лише порадити тим, хто вважає концепцію Ширшої Європи амбіційною і багатообіцяючою ознайомитися з другою Комунікацією і побачити, де ЄС є справді амбіційним і готовий багато що зробити - різниця в підходах до розвитку співробітництва з цими двома групами країн просто величезна.
Отже, навіть така подія, як перемога опозиційного кандидата, не змінить швидко ставлення ЄС до України. Як зазначив під час однієї з недавніх конференцій в Брюсселі співробітник Європейської Комісії, що відповідає за стосунки з Україною, ЄС здійснить необхідні дії проти України, якщо вибори не будуть демократичними, і продовжуватиме співробітництво з Україною “як звичайно”, якщо вони будуть демократичними і переможе лідер опозиції.
Проте, слід також відзначити, що перемога опозиційного кандидата серйозно поліпшить атмосферу взаємовідносин і, фактично, найбільше сприятиме європейській інтеграції України у практичному плані. Це дозволить розпочати процес вступу в ЄС через декілька років, коли будуть створені необхідні політичні умови всередині в ЄС.
Доповідь підготовлена Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України в рамках проекту "Український монітор" за сприяння Фонду Фрідріха Еберта.
|