АНАЛІТИКА

14.02.2007 | Афганістан: іспит єдності та ефективності Альянсу напередодні «весняного наступу»
Олексій Коломієць - Центр європейських та трансатлантичних студій, Президент

«Зараз визначальний момент для Афганістану,
для НАТО та для нашої демократичної
спільноти»


З виступу Кондоліззи Райс на засіданні ПАР НАТО
У Брюсселі 26 січня 2007 року


Афганістан стає «тестом на виживання» для НАТО. Вже не є таємницею, що успіх або поразка НАТО в цій країні може означати, фактично, успіх або поразку НАТО як організації. Про це Генеральний Секретар НАТО відкрито промовляв ще у 2005 році, коли загальна стратегічна обстановка в Афганістані не була такою загрозливою, а сили Альянсу прводили операції ISAF у значно більш спокійних та безпечних західних та північних провінціях. Подвійне навантаження лягало на плечі американських військовослужбовців, які почали операцію «Enduring Freedom» у найбільш небезпечних східних та південних провінціях ще наприкінці 2001 року, а через два роки спрямували два додаткові підрозділи для спільних із союзниками дій під керівництвом командування НАТО.


З літа минулого року, після офіційної передачі відповідальності за стан безпеки над всією територією під керівництво НАТО, ситуація в країні набула стійкої тенденції до погіршення. Кількість бойових операцій з боку сил Талібану зросла у геометричній прогресії та, на жаль, різко зросла кількість жертв з боку сил ISAF.  Можна припустити, що такий регрес міг нести лише тимчасовий характер, якщо б не все наростаючі тенденції невиконання країнами-членами своїх союзницьких зобов’язань. Але, за іронією, якщо таке визначення можна застосовувати до мілітаристської проблематики, ці тенденції виявилися виключно в рамках існуючих процедур як фінансування, так і ухвалення рішень на різних рівнях. В кінці кінців, все звелося до примітивних дій, коли Яаап де Хооп Схеффер одна за одною відвідував столиці країн Альянсу з проханнями надати для виконання афганської місії один-два бойових гелікоптери. Такі поїздки просто не могли поставити стратегію створення «більш оперативно спроможного Альянсу» (“A more operational Alliance”) під ризик.


Виклики, з якими зіткнулися сили НАТО, а також партнери по коаліції, виявилися, багато в чому, безпрецендентними. А загальна складова розділилася на взаємозв’зані стратегічну, оперативну та тактичну частини. При цьому, ставало очевидним, що різні завдання в Афганістані мали абсолютно різні часові проміжки. Так відносно успішне виконання функцій із імплементації складових державного будівництва та управління, а також юстиції, зайняло період пропорційний тижням. Питання розвитку, за прогнозами, будуть вимагати річних проміжків. А проблеми, які пов’язані з реконструкційними роботами в широкому контексті, вимагають зусиль поколінь.


Крок за кроком у діяльності ISAF реальними ставали національні недоліки в забезпеченні необхідними військовими засобами, а також відсутність необхідної кількості кваліфікованого персоналу з досвідом ведення таких кампаній, коли замість «kick off door» більше вимагається “knock to door”.


Практично абсолютно новими виявилися завдання та вимоги по створенню сучасної афганської армії та вкрай важкою виявилася мовна проблема. Різко знижувала ефективність дій союзників різниця в підходах ведення подібного роду кампаній з боку країн Альянсу та НАТО в цілому. Більш серйозним таке неспівпадіння виявилося під час операцій розвідувального характеру, які часто ставали ризикованими, враховуючи політичну складову. Внутрішні протиріччя, неспівпадіння та навіть підозри, поглиблювалися «додатковим навантаженням» за участі таких нових глобальних партнерів, як Австралія, Нова Зеландія, Японія, Південна Корея.


Після середньовічних методів керування з боку режиму талібів, результати, які були досягнуті з 2001 року, дійсно вражали. Вперше були проведені чесні президентські вибори у 2004 році та парламентські вибори у 2005.  Чітко прослідковується економічне зростання на тлі збільшення іноземних інвестицій, що збільшилися вдвічі у 2006 році, досягнувши півня 1 млрд. доларів. Було відкрито більш ніж 600 нових шкіл і до шкіл повернулися майже 6 мільйонів школярів, з них – 2 мільйони дівчат. Повністю реконструйовано та побудовано більш 3 тисяч кілометрів доріг.


Таким є короткий перелік успіхів з боку дій 37 країн – 26 країн НАТО та 11 країн-партнерів. Загальною кількістю ISAF  нараховує 32 тисячі військовослужбовців, з них – 13 тисяч амриканських військових та більш 10 тисяч військових США задіяні в операції «Enduring Freedom”. 25 реконструкційних команд підтримують стабільність та безпеку в усіх провінціях Афганістану.


Й всі ці успіхи не могли не викликати різкої активізації дій з боку Талібану, лідери якого дуже чутливі до настроїв своїх пересічних співвітчизників. За думками найбільш авторитетних аналітиків з питань Афганістану, 2007 рік може стати роком «народження нарко-мафіозної держави». На протязі 2006 року збір врожаю опіуму у кількісному вимірі зріс на 60 %, досягнувши позначки 92 відсотки від загальносвітової. За неспівпадаючими оцінками, від третини до половини афганської економіки залежна від нелегальної наркоторгівлі, що спричиняє величезний тиск на центральні та регіональні владні структури. Наркоторгівля, майже тотально, контролюється Талібаном, що спричиняє вельми серйозну, якщо не вирішальну, фінансову підтримку їх діям.


В таких умовах НАТО, за висловом Кондоліззи Райс, почало підготовку до «весняного наступу»: «Це повинна бути політична, економічна, дипломатична та, звичайно, військова кампанія... Наші військові та контр-наркотичні зусилля повинні створити простір для демокатії та розвитку».З такими словами американський Держсекретар звернулася до колег на позачерговому засіданні Північно-Атлантичної Ради 28 січня. Вперше за столом засідань у штаб-квартирі Аляьнсу зібралися, окрім міністрів закордонних справ країн-члнів, їх колеги з країн «глобального партнерства», міністр закордонних справ Афганістану, а також представники ООН, ЄС та Світового Банку. Засідання Ради стало «політичною попередньою історією» для неформального засідання Ради вже на рівні міністрів оборони у Севільї 8-9 лютого.


Основним контриб’ютором «весняного наступу»  знову стануть США. Починаючи з 2001 року, США надали Афганістану фінансову допомогу в сумі 14,2 млрд. доларів. З них 9 млрд. були спрямовані на цілі забезпечення безпеки, 5,2 млрд. на цілі реконструкції, гуманітарні програми та допомогу в державному будівництві та управлінні.


26 січня, напередодні засідання ПАР, президент Буш, в якості надзвичайного стимула, звернувся до Конгресу з проханням щодо термінового виділення 10,6 млрд. доларів на наступні два роки. Даний фінансовий пакет містить дві складові. Перша з них, свого роду «цивільна», що передбачає обсяг фінансування на рівні 2 млрд. доларів на:
- реконструкцію доріг, особливо на місцевому рівні;
- розвиток електричних мереж та генеруючих потужностей;
- розвиток сільськогосподарських районів, меліоративні та збагачувальні роботи;
- створення урядових центрів, тренінг персоналу за допомогою PRT;
- посилення п’яти складових афганської контр-наркотичної стратегії: освіта, викорінення, знищення, правове посилення, розвиток сільських районів.


Друга складова на рівні 8,6 млрд. доларів буде спрямована для афганських Національних Сил Безпеки:
- збільшення чисельності афганської армії до 70 тисяч військовослужбовців та забезпечення необхідним обладнанням;
- збільшення афганської поліції до рівня 82 тисяч та підтримка їх розміщення по всій території країни.


Абсолютно зрозуміло, що зосередження таких величезних фінансових сум, може опинитися під величезною загрозою в разі відсутності ефективної та достатньої присутності сил НАТО.


Й третя, «гарантійна», складова пакету передбачає збільшення військової присутності Альянсу. Нинішній рівень військових в Афганістані складає 85 відсотків від необхідного. Британський генерал Девід Річардс, який декілька днів тому передав командування ISAF американському колезі, оцінив недостатню кількість сил НАТО на рівні 4-5 тисяч. Враховуючи таку ситуацію, американське командування оголосило про затримку на чотири місяці відправлення додому 3 тисяч 200 військовослужбовців.  Британія, в якості акту солідарності та напередодні севільскої зустрічі, оголосила про додаткове розміщення 300 військових.


На засіданні у Севільї Робертс Гейтс заявив про збільшення присутності США на афганські землі й знову, вже як молитву, виголосив: «Успіх у Афганістані є нашим найвищим пріорітетом». При цьому,передбачається, що хоча б одну бригаду нададуть інші країни-члени Альянсу. Як результат, німецький уряд прийняв рішення про спрямування до Афганістану декількох літаків «Торнадо». Інші союзники, а також учасники Середземноморського діалогу, відповіли відмовою, що стало ще одним вкрай чутливим ударом по «союзницькому солідаризму». На тлі відвертих звернень щодо необхідності позиціювання НАТО як багатонаціональног мілітаристського «архітектора» світового співтовариства.



USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект