АНАЛІТИКА

11.11.2004 | Цифри і люди. Новітня українська трудова міграція в електоральних війнах
Андрій Стародуб

Проблема трудової міграції з України є сповненою міфів. Найбільш вкорінений міф – щодо чисельності осіб, які начебто перебувають за кордоном. З легкої руки омбудсмена Ніни Карпачової частина українців повірила, що за кордоном перебуває не менше, ніж 7 млн. осіб. Жертвами цього міфу стали й штаби провідних кандидатів в президенти.


Представники Януковича, зокрема, не можуть зрозуміти, яким чином явка виборців у Західній Україні може перевищувати  80%, якщо, за їх даними, 30% жителів цих регіонів перебувають за кордоном. Насправді ж кількість осіб, що постійно перебуває на закордонних роботах є значно меншою (по Україні за приблизними оцінками 1-2 млн. осіб), крім того, за своїм походженням трудові мігранти репрезентують всю Україну, а не лише її Західні регіони. Штабу Януковича не варто сподіватися на ефективність їхньої ідеї “спіймати на гарачому” велику кількість голосуючих паспортів на Західній Україні. Представникам Ющенка, у свою чергу, варто припинити розраховувати  на значну кількість додаткових голосів на закордонних дільницях у країнах, де переважно працюють українці.


В історії було багато випадків, коли на підставі певних кількісних даних, в суті своїй – неточних чи й взагалі неправдивих, будувалися цілі стратегії міждержавних стосунків, приймалися рішення, що виявлялися визначальними не лише для долі окремих політичних діячів, але й цілих народів. Вигадані військові підрозділи, „пліч-о-пліч” з реальними (або й „самостійно”) вигравали битви й впливали на перебіг лінії кордонів та розміри контрибуцій. Втім, існувала одна умова для введення „в бій” цих фантомів – в їх реальність повинні були повірити всі сторони конфлікту, тобто „власник” такої армії, перш ніж погрожувати нею противнику, мав зайнятися ще й самонавіюванням.
Одним із взірцевих прикладів у цьому сенсі є діяльність наступника Гетьмана Івана Мазепи Пилипа Орлика, якому більш ніж тридцять років вдавалося переконувати європейські королівські двори в існуванні стотисячної козацької армії, що ніби-то розсіялася після 1709 року по території Кримського Ханату та Жечі Посполитої, однак готова стати під його прапор за першим закликом. Ці заяви сприймалися дипломатами скептично саме в період, коли під ними був хоч якийсь ґрунт (біля Орлика ще знаходилася жменька запорозьких козаків), але вони майже беззастережно повірили в цю міфічну армію, коли від неї залишився тільки старий Гетьман та його син Григорій. Своїй блискучій кар’єрі у Франції останній (саме на його честь в ХХ столітті названо паризький аеропорт Орлі) чи не найбільш завдячує отій стотисячній армії, яка існувала лише в уяві його батька...



Сім мільйонів українських трудових мігрантів, що ніби-то розійшлися по світу в пошуках кращої долі – найсвіжіший приклад уявної потуги, яка вже взяла участь в декількох важливих битвах. Вперше ця цифра з’явилася в доповіді українського омбудсмена Ніни Карпачової і мала проілюструвати масштабність вимушеної трудової міграції, що загрожувала вже не тільки українській економіці, але й демографічній ситуації в країні. Спочатку були скептики, які намагалися з’ясувати, звідки такі дані, до того ж у підозрілому варіанті „від 2-х до 7 мільйонів”? Найдопитливіші навіть дізналися, що це лише незрозумілий витяг зі статистики Держкомкордону, в якій фіксуються перетини кордону українськими громадянами. Залишилося загадкою, однак, яким чином з усієї маси подорожуючих закордон виокремлювалися саме трудові мігранти та чому їх нарахували саме стільки? Проте з часом цифра почала жити своїм життям, кількість посилань на неї зростала, а коло тих, кого цікавив реальний стан речей, звузилося до декількох професійних соціологів та демографів.


 
Не в останню чергу так сталося тому, що ця „армія” потрапила до поля зору політиків. Вони щиро повірили, що це їхній стратегічний резерв: опозиція вбачала в них своїх прихильників, котрим треба забезпечити можливість проголосувати й вони „зметуть злочинну владу”, тоді як влада сподівалася на гігантський реєстр „мертвих душ”, насамперед – в Західних регіонах України, котрі якщо б і не вдалося безпосередньо віддати своєму кандидату, то цілком реально було відмінусувати у конкурента. Звідси абсолютно неадекватні можливому результату зусилля одних, спрямовані на відкриття додаткових дільниць у країнах найбільшого скупчення трудових мігрантів, та виразна розгубленість інших після того, як виявилася хибними закладені ними демографічні розрахунки, згідно з якими в Галичині проживає на 2,5 мільйони осіб менше, аніж було за останнім Всеукраїнським переписом населення. Саме на цю „демографічну поправку” як на пояснення різнобою в даних екзит-полу посилався також один з соціологічних центрів („Социс”). Найкумедніше, втім, виглядали апеляції провладних ЗМІ до поточної статистики Держкомкордону, згідно з якою напередодні виборів не було зафіксовано збільшення в’їздів до України.



Вищесказане зовсім не означає, що масова українська трудова міграція – абсолютна вигадка. Ні, в європейських країнах дійсно працює велика кількість українських громадян. Проте їх аж ніяк не 7 мільйонів, а набагато менше. Без надійних даних не хотілося б називати конкретні цифри, проте є підстави вважати, що йдеться про показники майже на порядок менші – близько мільйона осіб. Цілком ймовірно, що їхня кількість збільшується під час сезонних сільськогосподарських робіт, але встановити, яку частку серед усієї маси складають ті, хто виїздить на заробітки вряди-годи чи на місяць-два протягом року, фактично неможливо. Окрім того, хибним є твердження, що це лише вихідці з західних областей – протягом останніх років в масі мігрантів невпинно збільшується відсоток вихідців з Центральної та Східної України. Єдине, що можна сказати напевне: попри велику кількість досліджень, присвячених темі новітньої трудової міграції, ми знаємо про неї вкрай мало.


Так чи інакше, трудові мігранти все-таки зіграли свою роль на Президентських виборах. Як і сподівалися опозиціонери, ця „армія” воювала на їхньому боці, але, як видається, далеко не всі у „Силі народу” усвідомили, що такий результат став не стільки наслідком їхніх розрахунків та дій, скільки прорахунків влади, з якою вони розділяли хибні уявлення про специфіку та масштабність української трудової міграції.


На даний момент саме опозиції потрібно оголосити так би мовити „демобілізацію” згаданої „армії”, оскільки продовження апеляцій до міфічних мільйонів може зіграти лише на руку провладному кандидату, представники штабу якого вперто твердять про фальсифікації на Західній Україні, пов’язані з голосуванням нібито відсутніх людей.


 



USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект