У той час як Москва і Вашингтон обмінюються різкими заявами через конфлікт у Грузії, Сполучені Штати витягнули зі свого арсеналу важку дипломатичну зброю у вигляді віце-президента Сполучених Штатів Діка Чейні. Він буде найвищим за рангом американським посадовцем, що відвідає регіон, де як кажуть тепер у Кремлі, Росія має свої «привілейовані інтереси». Під час візиту, що розпочинається 2 вересня, чільний американський посадовець відвідає Грузію, Україну та Азербайджан. Спостереженнями про завдання американської дипломатії з Радіо Свобода поділився американський енергетичний експерт Стів ЛеВін (Steve LeVine). Він автор книги «Нафта і слава» про енергетичну політику в каспійському регіоні, а раніше був кореспондентом газет «Вол Стріт Джорнел» і «Нью-Йорк Таймс» на Кавказі і в Середній Азії. – Білий Дім повідомляв, що візит Діка Чейні планували ще до війни в Грузії. Які б не були початкові плани, чи цей візит має на меті продемонструвати, як США підтримують Грузію, чи також йдеться про енергетичну безпеку й американський вплив у регіоні?

– І те, й інше. Якщо Сполучені Штати дбають про свій вплив у цій частині світу, про вплив Заходу загалом, то мають це продемонструвати. Недостатньо робити заяви з Вашингтона, чи навіть надсилати державного секретаря. Послати Діка Чейні – це дуже серйозний сигнал. Столиці, які він відвідає, вельми цікаві. Він їде до Грузії, яку атакувала Росія, і до двох інших столиць, які вважають іншими вразливими точками – до Києва і Баку.

– Це також політик, який раніше різко критикував Москву і звинувачував її в енергетичному шантажі сусідів.

– Коли ви посилаєте когось на зразок Чейні, то демонструєте, що існує стурбованість на найвищому рівні. Він той, хто, можливо, найбільше виступав за операцію в Іраку, за дуже жорстку лінію щодо тортур. Чейні дуже агресивно захищав найбільш суперечливу політику Адміністрації Буша. Тому послати такого як Чейні — означає показати, чого хочуть прихильники жорсткого курсу, і це те послання, яке зрозуміють люди на зразок (прем’єра Росії) Путіна.

– Білий Дім називає держави, які відвідає Дік Чейні, «ключовими партнерами» США у Європі та Азії. Чи залучення до цього списку Азербайджану є ще одним сигналом, що під час цього візиту буде наголос на енергетиці?

– Звісно, що енергетика важлива. Але було б помилкою думати, що нафта – головне питання. Нафта – це інструмент, за допомогою якого Сполучені Штати досягають своєї мети у регіоні. А яка мета? Не дати можливості Росії перебрати повний контроль над своїми колишніми задвірками. Якщо Азербайджан та Грузія матимуть незалежні нафто- і газопроводи, які постачатимуть енергоносії на Захід, то Росія втратить повний контроль над регіоном, який мала останні 200 років.

– Упродовж останніх кількох років Європа намагалася послабити енергетичну залежність від Росії. Яким чином війна в Грузії вплинула на ці плани, зокрема на проект «Набукко», який мав би постачати газ до Європи із Середньої Азії, оминаючи Росію?

– Я вважаю, що проект «Набукко» був мертвим ще до війни. Якщо ж ні, або якщо можна вбити мертве тіло, то війна це зробила. Шансів, щоб проект «Набукко» запрацював, немає. Справа в тому, що держави, які мали б постачати газ до Європи, не робитимуть нічого, що дратувало б Росію. Це стосується Туркменистану і навіть Азербайджану. «Набукко» – прямий виклик впливу Росії, і той, хто зараз говорить про його майбутнє, каже дурниці.

– Яким чином тоді Сполучені Штати можуть вплинути на енергетичну політику Росії у регіоні?

– Росія зараз постачає 30 відсотків газу до Європи і хоче закріпити цю залежність, збудувавши два нові газопроводи: «Північний потік» і «Південний потік». Ці мережі пролягають через кілька європейських країн, де Сполучені Штати мають сильний дипломатичний вплив, зокрема Болгарію, Угорщину, Австрію, Сербію. Тому Захід має заморозити свою підтримку, свою участь у цих проектах, особливо в проекті «Південний потік» (який має пройти по дну Чорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варну і далі через Балкани до Італії й Австрії – Р.С.). Без сумніву, ці два трубопроводи є дуже сильним важелем стосовно Росії. Проблема в тому, що Захід, на мою думку, не знає, чого він хоче. 

– В цьому контексті, як Ви оцінюєте перспективи аверсного використання українського нафтогону Одеса-Броди, який будували для того, щоб транспортувати каспійську нафту до Європи і шлях якого мав би пролягати через грузинські порти?

– Майбутнє всіх проектів із продовження транскавказького шляху, включно з Одесою-Броди, є дуже непевним. Натомість я вважаю, що безпечним є існуючий потік, через Баку-Тбілісі-Джейхан, Баку-Супса. Але заплановані проекти зі збільшення обсягів поставок можуть і не реалізуватися через грузинські події. Держави, які тут задіяні, повинні будуть враховувати побажання Росії, а ми ще не знаємо до кінця, чого хоче Москва.