Із обох боків Атлантичного океану лідери старого і нового світу закликають до спільних дій щодо подолання глобальної економічної кризи. Але чим менше часу залишається до саміту «Групи Двадцяти» (G-20), на якому узгоджуватимуть напрямки спільних дій, тим очевидніше стає, що Європа і Америка мають різні уявлення про те, якими саме вони мають бути.

Попереднього разу Група Двадцяти зустрічалася в Вашингтоні в листопаді 2008 р.

Американці не бояться помпувати додаткові гроші в економіку. На цей рік весь пакет допомоги, що, серед іншого, включає викуп акцій, громадські роботи, скорочення податків, складатиме в Америці близько 800 мільярдів доларів, чи майже 6% від валового внутрішнього продукту.

Частки, що їх готові видати європейські країни на стимулювання своєї економіки, значно скромніші: Німеччина і Франція планують пакет допомоги, що ледве перевищує 1% ВВП, Британія ще менше.

При цьому більшість коштів розрахована на соціальні потреби, на допомогу людям, що потрапили до скрути.

Чому ж європейці такі обережні? Професор Лондонської школи економіки Пітер Бун сказав у розмові з Радіо Свобода, що причини цих різних підходів слід шукати в історії та в тому, які різні уроки винесли Європа і Америка з «Великої депресії» 1930-х років.

Європа і Америка з «Великої депресії» 1930-х винесли різні уроки

«Німеччина та ще деякі ключові європейські країни дуже стримано використовують фіскальну і монетарну політику для стимуляції економіки. І це небажання використовувати бюджетні гроші та запускати друкарський верстат для вирішення економічних проблем, здається, тягнеться ще від Веймарського періоду гіперінфляції», – зауважив Пітер Бун.

Майже кожний підручник із економіки, пояснюючи, що таке гіперінфляція, використовує приклад Веймарської республіки в Німеччині 1919–33 років, коли уряд друкував стільки грошей, що вони без міри знецінилися. Для того, щоб сходити до крамниці, люди возили зі собою возики чи валізи грошей.

Також німці, які є законодавцями економічної моди в Європі, на думку лондонського професора, вірять в очищувальний характер кризи.

«Гадаю, німці вірять у те, що економічний спад є корисним. І якщо хтось перевитратив у часи розквіту, той має пройти через дефолт та банкрутство. І це для економіки набагато здоровіше, ніж коли уряд друкує гроші і дає банкрутам кредит», – пояснює Пітер Бун німецькі економічні погляди.

Американці ж, які за нормальних умов також вірять у «природний відбір», нині побоюються, що забагато банкрутств можеь підкосити цілу економіку, пояснює професор Бун і наголошує, що і цей погляд бере початок в уроках «Великої депресії».

«Гадаю, голова Федеральної резервної системи Бен Бернанке та його однодумці вважають, що депресія сталася через те, що забагато компаній збанкрутувало і що уряд міг послабити свою кредитну політику, надрукувати додаткові гроші, не допустити стільки дефолтів та витягти країну з депресії», – каже професор Бун.

Ця різниця у поглядах виглядає зараз такою великою, що економісти побоюються, що на зустрічі країн «Групи Двадцяти» Європа і Америка не зможуть домовитися про широкомасштабні спільні дії. Тож зустріч може виявитися не такою продуктивною, як сподіваються і багаті, і бідні країни світу.