Минає три роки від початку війни Росії проти Грузії, в якій Тбілісі зазнав поразки, а Москва взяла під фактичний контроль сепаратистські грузинські регіони. Увесь цей час ситуація перебуває в глухому куті: позиції сторін непримиренні, і якихсь очікувань на швидкий поступ немає. Та в Грузії чекають на зміни в дальшому майбутньому.

І через три роки після широкомасштабного нападу Росії на Грузію під приводом захисту кількох десятків своїх миротворців відносини між країнами по суті припинені. Головна проблема – ставлення до сепаратистських регіонів Грузії, що їх практично весь світ далі визнає за її частини – Росія ж офіційно вважає їх за «незалежні держави».
 
За час, що минув, Росія тільки зміцнила свій контроль над Абхазією й особливо Південною Осетією – і тримаючи там свої війська, всупереч підписаними Москвою мирними домовленостями з Євросоюзом, і масово скуповуючи там підприємства й інше майно. Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін минулого тижня припустив можливість узагалі приєднати Південну Осетію до Росії, а президент Дмитро Медведєв нещодавно подав до Державної думи законопроект про створення з Абхазією і Південною Осетією митного союзу.
 
У Грузії ж політики й аналітики кажуть, що той конфлікт витверезив політичну атмосферу в їхній країні, зруйнував небезпечні ілюзії і дав знати, що вирішення всіх проблем триватиме дуже довго.
 
Росія не досягла головної мети війни – зупинити рух Грузії до Заходу
 
Професор Тбіліського держуніверситету Ґіґа Заданія каже, що метою Росії в тій війні було не стільки підтримати сепаратистів, скільки взагалі підірвати прагнення Грузії стати сучасною західною демократичною країною. Цієї головної мети Росія не домоглася, каже він; політична еліта Грузії далі ставить за мету євроатлантичну інтеграцію, тільки тепер усвідомлює, що це проект на далеку перспективу, здійснення якого залежатиме від власних політичних рішень.
 
Натомість, каже вчений, війна поклала край небезпечним дискусіям у Грузії навколо швидкого повернення свого контролю над Абхазією і Південною Осетією. «Усі більш-менш відповідальні політичні діячі тепер знають, що швидкого вирішення проблеми не існує, і вони вже не можуть давати виборцям обіцянки, що ці проблеми можна швидко вирішити», – каже він.
 
Але все ж у Грузії не втрачають сподівань. Наприклад, Іраклі Аласанія, який під час війни був послом Грузії в ООН, а нині є одним із чільних опозиційних діячів, каже: «Я вважаю, що найважливіше, що Грузія має усвідомити з подій трирічної давнини, – що єдиний шлях дивитися вперед і йти вперед є перебудувати самих себе, перебудувати нашу економіку, створити в нашій країні плюралістичну демократію і заохотити абхазів говорити з нами».
 
А президент Грузинського фонду стратегічних і міжнародних досліджень Александре Ронделі пропонує такі прогнози на майбутнє: «Найгіршим сценарієм буде проросійський режим у Тбілісі і контроль Росії над усім Південним Кавказом. А найкращий сценарій – якщо ми просто розвиватимемось, як зараз, без російського втручання».