«Газпром» вважає, що з Україною в енергетичній сфері можна було б співпрацювати за тією самою схемою, що i з Білоруссю. Про це у понеділок заявив голова «Газпрому» Олексій Міллер на зустрічі в Росії з міністром палива та енергетики України Юрієм Бойком. Україна вже півтора року домагається перегляду формули ціни на газ, але переговори поки не приносять результату. Міллер пообіцяв вивчити пропозиції Бойка і надіслати відповідь «українським друзям». Із 2004 року Росія володіє половиною акцій білоруської газотранспортної системи і зараз веде переговори про покупку ще 50 відсотків. Чи варто Україні йти білоруським шляхом – своїми дуками з цього приводу з Радіо Свобода поділився колишній посол України в Мінську Роман Безсмертний.

– Пане Безсмертний, за українськими законами, українську трубу нікому з іноземців віддавати не можна. Чому ж, на вашу думку, пропозиція про білоруський варіант нині звучить на українсько-російських переговорах?
 
– Є дві складові правової системи, які регулюють це питання. По-перше, це Європейська енергетична хартія. Україні заборонено суміщати видобуток, транзит і реалізацію товарів у системі паливно-енергетичного комплексу. І це ключова відмінність від Митного союзу і Росії, зокрема. Якщо ви подивитися на «Газпром», то він видобуває, транспортує і реалізує. Тому це перша річ, яка стоїть на перешкоді співробітництва, яке пропонує Російська Федерація. Друге. Мені зараз складно зараз говорити про ситуацію два місяці після того, як я відбув із Мінська, але те, що було за часів мого перебування в Мінську, то половина газотранспортної системи належала «Газпрому» по території Білорусі, а про іншу частину йшла мова, щоб «Газпром» за борги і інші 50 відсотків забрав.
 
– Якщо уявити теоретичну можливість, що Верховна Рада збирається і змінює українські закони, щоб дати можливість іноземцям брати участь в управлінні української ГТС. Із досвіду Білорусі, які це можуть бути наслідки?
 
– Це означає, що Україна має вийти зі Світової організації торгівлі, це означає, що вона має денонсувати більшість міжнародних угод в галузі паливно-енергетичного комплексу, енергетики в цілому. Тобто, в принципі, я не бачу такої можливості.
 
– Газові переговори між Україною і Росією дуже важкі. Президенти, які нещодавно зустрічалися, як виглядає, ні про що конкретне не домовилися. Як довго може тривати така невизначеність і в що вона може вилитися для України?
 
– Колись імператриця російська сказала, що всі українські гетьмани зрадники. Так от ситуація йде до того, що з Москви скоро пролунає ця фраза, про яку я зараз сказав. Немає тих умов з українського боку, які могли би задовольнити апетити Москви в питаннях транспортування газу і в питаннях власності на території України. Апетити «Газпрому» і політичні апетити в Москві настільки високі, що Україна в принципі їх не може задовольнити, особливо в галузі газотранспортної системи, якщо їх порівнювати і шукати якісь аналогії з білоруською ситуацією. Там питання зайшло настільки далеко, що фактично Білорусь як країна втратила повністю контроль над газотранспортною системою, чи втратить невдовзі. Це означає, що всі розмови про цінові умови, чи пільги – вони просто втрачають сенс. Очевидно, що в України є тільки один варіант розвитку – це зменшувати обсяги споживання газу. Це спосіб вирішення проблем із «Газпромом». Іншого механізму я не бачу.