Рік, що минає, міжнародні аналітики називають роком арабської весни. Десятки тисяч людей виходили на вулиці Єгипту, Лівії, Тунісу та Сирії, вимагаючи свободи. Люди, які десятиліттями прожили під владою диктаторів, раптом забажали змін. Однак наприкінці 2011 доля арабського регіону залишається далеко не вирішеною.

Бурхлива весна перейшла в гаряче літо, а далі настала кривава осінь та зима. Арабський світ, який весь 2011 рік метушився у вирі повстань та революцій розпочне новий 2012 рік з великою непевністю, але й водночас з величезною надією.

Полетіла низка диктаторів, Мубарак,  Кадаффі, Салех, бен Алі. 31, 42, 33, 20 –  саме стільки років правили президенти Єгипту, Лівії, Тунісу та Ємену. Цілі покоління лівійців та єгиптян знали лише одного-єдиного президента. І раптом їх не стало. Що буде далі?

Багато аналітиків стверджує, що доля Єгипту великою мірою вплине на майбутнє всього арабського регіону. Ця найбільша та найважливіша арабська країна лише розпочинає свій шлях змін. Відхід Мубарака поки що не дав бажаної свободи та демократії. Останні демонстрації в Каїрі це яскраво засвідчили. Верховна рада Збройних сил – генерали, які зараз керують країною, не поспішають віддавати владу, а складні та багатоетапні парламентські вибори лише розпочалися. І поки що важко сказати, яким може бути  майбутній єгипетський парламент, завданням якого буде написання нової конституції країни.

Одна революція впливає на другу

Сучасна історія древнього єгипетського народу ще пишеться, каже експерт Ради закордонних справ Ед Гусайн, і в цьому дусі революції, який охопив Єгипет, він бачить велику надію.

«Моя найбільша надія це те, щоб продовжувалася ця траєкторія, яку бачимо в арабському світі – воля, демократія, свобода, права для меншин, для християн. Щоб все це продовжувалося. Саме це є духом революції», – зауважує експерт.

Наша зброя – це наші мрії. Так звучить один із головних лозунгів єгипетської революції. Парламентська демократія афішується скрізь, як головна мета повстання. Ісламські партії, які пережили епоху авторитаризму, тепер мусять змагатися в системі плюралізму.

І навіть сама невизначеність кінцевого результату єгипетського повстання, вже є певною перемогою, стверджує професор Каїрського університету Халед Фахмі. Адже ця революція повернула людям гідність.

«Ми є свідками дуже важливого поворотного моменту. Це вперше за 100 чи більше років, що народи регіону – Єгипту, Лівії, Сирії, Ємену, Бахрейну та Тунісу – повстали, щоб висловити свою думку про те, як мають керувати їхніми країнами», – констатує професор.

Одна революція впливає на другу. Чи це Лівія, Ємен, Сирія чи Єгипет. Кожна з цих країн має свою специфіку, одній допомогло НАТО, в іншій, попри гучні протести міжнародної громадськості, за даними ООН, каральна машина збройних сил вже вбила 5000 людей.

Як сказав колись французький державний діяч та історик Алексіс де Токвіль, в революції, як і в романі, найважча частина – кінець.  Жасминова революція Єгипту ще в пошуках свого кінця.