Криза істотно позначилася на європейській металургії: попит упав, а світова конкуренція зросла. Закриття заводів у Франції, Бельгії, Іспанії чи Люксембурзі, тим часом, призвело до значних економічних втрат і соціальних розчарувань. Однак, коли компанії на кшталт ArcelorMittal скорочують потужності, політики намагаються тиснути на їхніх власників і плекають плани на майбутнє. Хоча, на думку фахівців, можливості європейських комісарів, парламентарів чи урядовців у цьому випадку доволі обмежені.
 
Комісар із питань промисловості й підприємництва Антоніо Таяні хоче вдихнути нове життя в металургію Євросоюзу. Він уже неодноразово збирав на нараду власників металургійних компаній, які поступово закривають свої заводи на європейських теренах. На вимогу керівництва держав-членів єврокомісар розробив план дій для бодай часткового порятунку галузі.
 
До дій закликають і профспілки: безробітні сталевари вже неодноразово перекривали автомагістралі й проводили велелюдні та показові акції у столицях і промислових центрах. Однак, на думку колишнього єврокомісара, бельгійського економіста й підприємця Етьєна Давіньйона, від реальності не втекти, а у Брюсселя для порятунку металургії залишилося дуже мало важелів.
 
«Ностальгія за минулою величчю та ідеєю, що слід було реагувати раніше – все це марна трата часу. Маємо нинішню ситуацію, а можливості для виходу з неї мені видаються складнішими, ніж це було під час попередніх економічних криз», – каже Давіньйон.
 
Однак оптимізму не втрачає єврокомісар Антоніо Таяні, який щойно у Страсбурзі оприлюднив створений його командою план дій для «гальванізації» європейської металургії. «Сектор все ще залишається динамічним», – каже Таяні. На його думку, потрібна тільки грамотна регуляторна політика й правильна стратегія щодо цін на енергію, яка складає 45 відсотків вартості металовиробів. Не останнє місце у відродженні металургії може відіграти розширення доступу до міжнародних ринків і помірковане оподаткування, переконаний єврокомісар, для якого металургійна промисловість залишається багатообіцяючим майбутнім Європи. Тепер свою думку щодо планів Єврокомісії мають висловити держави-члени ЄС.
 
Міттал знехтував прохання Єврокомісії
 
Втім, у середовищі експертів ефективність «плану Таяні» все ще викликає сумніви. Хоча б тому, що безрезультатними виявилися всі його прохання, надіслані власнику ArcelorMittal Лакшмі Мітталу заморозити плани закриття заводів. Доменні печі бельгійського чи французького металургійного виробництва все одно погасли.
 
У європейських політиків все ще залишається надія, що за підтримки клієнтів металургії – кораблебудування, автопромисловості та будівельної галузі – попит на цей вид продукції знову відродиться і сталевари знову приступлять до роботи.
 
Як пояснюють експерти, до втечі металургійного виробництва з країн Євросоюзу призвела дорога енергія, надмірно широкі потужності й дорога робоча сила та спад попиту на метал із боку Китаю – головного експортера європейського металу.
 
Політикам втручатися не слід?
 
Водночас, деякі професіонали галузі закликають не перешкоджати закриттю заводів. Голова Європейської асоціації сталі Вольфганг Едер висловлює переконання, що скорочувати виробничі потужності в ЄС необхідно, інакше загине вся галузь, а втручання у цей процес політиків може тільки погіршити ситуацію.
 
Із ним не погоджується інший фахівець, представник металургійної компанії Duferco Антоніо Ґодзі.
 
«Всі великі індустріалізовані держави світу – від Сполучених Штатів до Японії та азійських країн – підтримують сталеварну промисловість, бо це галузь стратегічна», – пояснює він.
 
Згідно з даними галузевої асоціації World Steel Assosiation, світове лідерство у виробництві сталі й металопрокату утримують китайці. Загальні обсяги німецької, французької, італійської та металургії інших європейських держав свідчать, що Євросоюз у цьому рейтингу посідає друге місце. Україна, з її річним виробництвом 33 мільйонів тонн сталі, у світовому рейтингу найбільших металургійний держав перебуває на 10-му місці.