Анатоль Лівен, аналітик фундації New American Foundation, каже, що справді таке відчуття є, але звинувачує в цьому радше Захід, ніж саму Україну.

З британським політологом розмовляв Фідель Павленко.

Бі-Бі-Сі: Ви погоджуєтеся з тезою про втому?

А.Лівен: Так, я з цим погоджуюся, але я би звинувачував у цьому радше Захід, аніж саму Україну. Зрештою, є безліч причин бути втомленим від подій у багатьох інших країнах. Якщо Захід, і особливо Європа, справді щиро прагнули допомогти Україні, вони мали бути готові до того, що Україна на шляху демократизації постане перед серйозними проблемами, невизначеністю і пошуками. Цей феномен "втоми" є, на жаль, прикрим свідченням того, що насправді на Заході, навіть поміж освіченої еліти, ніколи не було глибокого зацікавлення Україною.

Бі-Бі-Сі: Чи на Вашу думку це можна пояснити існуванням більш серйозних глобальних проблем, на кшталт кризи на Близькому Сході, війни в Іраку, іранської ядерної програми чи боротьби з тероризмом у світі?

А.Лівен: Частково так, але з іншого боку західній аудиторії до вподоби прості зрозумілі історії. І до певної міри "помаранчева революція" в Україні була таким зрозумілим сюжетом з гарними і поганими персонажами, героями і антигероями. Так, як це було з народною революцією на Філіппінах, чи з приходом до влади у Пакистані дуже популярної Беназір Бхутто. Усі ці події змальовували як перемогу демократії і свободи. Але коли справа доходила до розуміння нюансів, потреби довготривалої уваги, допомоги у зміцненні демократичних процесів і запровадженні реформ, більшість людей на Заході швидко втрачали інтерес.

Проста історія  Помаранчева революція була простою історією з гарними і поганими персонажами   Анатоль Лівен

Тут винятком можна вважати хіба що падіння комунізму у центральній Європі, але ті події відбувалися просто на кордонах Західної Європи, яка не могла це ігнорувати.

Бі-Бі-Сі: Після помаранчевої революції, і особливо після останніх березневих виборів лідери Заходу завжди повторювали, що готові співпрацювати з будь-яким демократично обраним урядом України. Чи на Вашу думкуможна говорити про абсолютну щирість такої позиції, чи все ж таки Захід радше мав би справу з прем'єром з помаранчевого табору, і вони не надто щасливі від того, що доведеться мати справу з прем'єром Януковичем?

А.Лівен: На загал вони не дуже щасливі, тут Ви праві. Але є і певні відмінності. В американській політичній еліті спостерігається глибоке розчарування, а певна частина навіть вважає, що США повинні протистояти такому уряду і дестабілізувати його. У Європі ж ситуація зовсім інша, хоча мало хто з європейських політиків готовий це публічно визнати. Багато з них насправді відчули полегшення. З двох причин. Перше - вони боялися, що Америка буде активно тиснути і лобіювати приєднання України до НАТО, можливо, вже цієї осені, що поклало би на Захід серйозні зобов'язання і відповідальність на тлі розлючення і опору з боку Росії.

Друга, і, можливо, важливіша причина такого задоволення і полегшення, за яке європейцям має бути соромно, але яке є цілком реальним, це те, що зараз більша частина бюрократії Євросоюзу, та й лідерів європейських країн твердо виступає проти подальшого розширення ЄС. Навіть ті, хто підтримує залучення Туреччини, на загал не підтримують залучення України. Не лише через проблеми всередині самої України, але через настрої у багатьох країнах ЄС, де після референдумів у Голландії і Франції багато політиків усвідомили, що лобіювання подальшого розширення може збурити громадян ЄС виступити проти самого Союзу навіть у його теперішньому вигляді.

Бі-Бі-Сі: Але чимало оглядачів кажуть, що повертаючись спиною до України, Європа і Захід в цілому просто виштовхують Україну в обійми Росії, тобто фактично Захід свідомо "програЄ" Україну Росії.

А.Лівен: Мені дуже не подобаються такі формулювання, як "втрата України" чи навіть "втрата Росії". І причина тут дуже проста - країна нам не належить, тому ми її не можемо виграти чи програти. Так само, як Україна не належить і Росії. Правда полягає у тому, що Україна - це дуже поділена країна, симпатії і політичні уподобання її громадян фактично поділені.

Поділена країна  Україна - поділена країна, це результат її історичного минулого, і нав'язувати їй якісь готові рішення - не можна   Анатоль Лівен

Це є відбитком історичного і культурного минулого, яке не можна просто відкинути чи забути. Тому ми на Заході просто повинні змиритися з тим, що це - українська реальність, це українська демократія, і було би неправильним і контрпродуктивним активно втручатися і нав'язувати Україні якісь рішення. Це стосується і Заходу, і Росії.

Бі-Бі-Сі: За таких обставин, можливо, утворення широкої коаліції національної єдності було єдиним шляхом зближення і порозуміння між поділеними частинами України. Але наскільки стійким може бути компроміс, побудований на поєднанні подекуди протилежних політичних, культурологічних і філософських ідей?

А.Лівен: У цьому якраз і полягає найбільше запитання. Я гадаю, що багато залежатиме від економічних показників, від перспектив зростання. Якщо країна зможе повернутися до темпів зростання, що були до помаранчевої революції, можливо, такий вимушений "шлюб за розрахунком" виявиться міцним і тривалим. Якщо ж економіка шкутильгатиме, ризик дестабілізації цього крихкого коаліційного уряду лише зростатиме. Тобто багато залежатиме від розвитку економіки і покращення життя людей. Адже не треба забувати, що чимало прихильників і симпатиків помаранчевого табору згодом відвернулися від нього не в останню чергу через невиконання багатьох гучних обіцянок помаранчевого Майдану.