Політолог Тарас Кузьо розпочинає новий блог присвячений головним подіям суспільно-політичного життя в Україні.

Доктор Кузьо належить до другого покоління українців Британії, автор численних праць про Радянський Союз, Україну та проблеми міжнародної безпеки.

Четвер, 14 вересня 2006 р.

Прем'єр-міністр Віктор Янукович полетів до Брюсселю, аби переконати НАТО та ЄС в щирості своїх прагнень, приєднатися до обох організій. До того ж, мовляв, Україна не Росія, як про це писав у своїй книзі в 2004-му році Леонід Кучма. Та головним занепокоєнням тих, хто стежать за українською політикою є те, якою мірою зміниться зовнішня політика України після повернення 'біло-голубих' до уряду. Чи продовжуватиме Україна провадити курс на інтеграцію на Захід (СОТ, НАТО та ЄС) чи знову опиниться в стагнації багатовекторності кучмівської епохи?

Під час другого терміну Кучми я написав статтю, в якій намагався пояснити ту багатовекторність заголовком 'Українська зовнішня політика: ані прозахідна, ані проросійська, але прокучмівська'. Обидва заголовки мають в собі еклектичне значення багатовекторності. Моє занепокоєння (яке також поділяють ті американські політики, з якими я зустрічався) полягає в тому, що українська зовнішня політика й справді повернулася до багатовекторності, яку можна назвати 'продонецькою' (так само, як колись вона була прокучмівською). Україна й надалі далека від того, аби провадити зовнішню політику в державних, а не приватних інтересах.

Проблема в тім, що пан Янукович навряд переконає когось в Брюcселі в щирості прагнень України увійти в ЄС чи НАТО. НАТО був готовий запросити Україну долучитися до Плану дій щодо членства в НАТО, якби Україна мала відданий реформам уряд. В очах США та НАТО це перекладається як "помаранчевий" уряд, а не уряд Януковича. А отже Україна не отримає Плану щодо членства на самміті НАТО в Ризі, і її стосунки з НАТО повернуться до кумівських часів звичайного партнерства. Україна прогавила свій шанс стати на шлях членства в НАТО.

А що ж ЄС? Як людина, яка походить з євроскептичної Британії, я можу дозволити собі критичну позицію щодо ЄС, Власне, я завжди вважав, що Україна та Британія подібні у тому, що обидві без особливого ентузіазму дивляться на інтеграцію, в межах Співдружності незалежних держав та ЄС відповідно. Повернення "блакитних" в уряд змінить дуже мало в стосунках ЄС та України, бо навіть за помаранчевих ЄС так і не піднявся на новий рівень взаємин. ЄС наскільки загруз у власних проблемах, що часу для України у нього практично не лишилося. Такі країни як Албанія, Македонія та Туреччина отримали нечіткі, але сигнали про перспективу членства, Україні ж цього запропоновано не було.

Єдина причина, з якої колишній Югославії запропоновано членство, - це не допустити повернення конфліктів 90-х. Як я, шокуючи присутніх, запитував за наукових семінарах, включно з одним в 2003-му, який провадив науково-дослідницький інститут при ЄС: чи це означає, що Україні слід би було мати громадяньку війну? Від час візиту Януковича до Брюсселю спостерігатимемо дипломатичні реверанси, які не слід сприймати надто серйозно. Це тому, що НАТО не знає, що робити з Україною, а ЄС не знає, що робити із самим собою.

Четвер, 7 вересня 2006 р.

Чи українську політику слід сприймати серйозно?

Це запитання виникало у багатьох з нас від часу виборів в Україні 26 березня. Гордість українців у тому, що вони провели чесні вибори зникла після створення парламентської коаліції. Президент був настільки відстороненим від подій, що виникало запитання, а «Чи існує президент в Україні?».

Часто мені кортіло нагадати президенту Ющенку, що його роль полягає у тому, щоби бути лідером країни. Що найбільше вражало, так це враження, що президент не лише відокремлений від реального життя, але й не переймається своїм іміджем. Самознищення було настільки очевидним, що я навіть написав статтю: «Український президент камікадзе».

Мені було дивно, чому президент та його партія "Наша Україна" не соромилися зарахувати собі досягнення вільних і справедливих виборів, але відмовилися визнавати їх результат. З моральної точки зору не могло бути іншого вибору як віддати посаду прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

Для мене було величезним розчаруванням коли формування коаліції відкладалося лише для того, аби відмовити Тимошенко у прем'єрстві. Я бачив як зростало розчарування серед політиків у Вашингтоні і написав про те, як на Заході повертається «Втома від України», яка виникла за часів президента Кучми. У ці дні надто часто звучать слова про те, що Ющенко є слабким президентом.