Під час відвідин Іраку в середу міністр оборони США Роберт Гейтс сказав, що він вірить у досягнення найближчим часом стабільного миру і демократії в цій країні. Спостерігачі вважають, що, без сумніву, ситуація в Іраку за останні місяці дещо покращилася. Та чи тривка ця стабільність? А може, це лише тимчасове затишшя у тривалій війні?

Міністр оборони США Роберт Гейтс під час прес-конференції у Багдаді, 5 грудня 2007 р.
(AFP)

Роберт Гейтс, перебуваючи в Багдаді, заявив: «За останні місяці обстановка в Іраку різко змінилася, рівень насильства знизився. Внаслідок цього значно зросла кількість біженців, які повертаються додому. Зріс приплив іноземних інвестицій. Понад 70 тисяч іракців взяли на себе охорону своїх районів. У багатьох місцях країни, завдяки цим позитивним зрушенням, у людей з’явилося відчуття нормального життя і надії».

Мало хто може заперечити ці твердження міністра оборони США. Чи не вперше за багато років у Багдаді відчувається вільний рух населення в різні райони столиці, в інші міста. Йде жвава торгівля на місцевих ринках, люди ходять на роботу, сміливо посилають дітей до школи. Повсякденний гул життя повернувся на вулиці. Серед людей відчувається певний оптимізм.

Але аналітики більш обережні щодо оптимізму Роберта Гейтса. Вони попереджають, що іракське суспільство розколоте, як ніколи, всі головні діючі сили озброєні до зубів. Як сказав на сторінках «Нью-Йорк Таймс» заступник прем’єр-міністра Іраку Бархам Саліх, «це, скоріше, перемир’я, аніж мир». Чимало експертів погоджуються , що всі політичні сили Іраку вичікують, коли США скоротять чи виведуть свої війська з країни.

Ще рано «танцювати переможні танці»

 
Аналітик з Міжнародної Антикризової Групи Йост Гілтерманн занепокоєний відсутністю політичного прогресу в Іраку: «Так, з одного боку, ми побачили наближення до стабільності хоча б у плані безпеки в Багдаді та прилеглих районах. І це, звичайно, позитивні зміни, за що ми маємо бути вдячні. Але це не супроводжується подібними змінами на політичному фронті, де ми бачимо, що найбільш активні у насильствах діячі відсунуті на задній план і не визначені головні першопричини конфліктів».

Йост Гілтерманн вважає, що основні діючі сили – шиїти, суніти ж не задоволені становищем. Шиїти ворогують між собою. Скажімо, є радикальне шиїтське угруповання Муктади аз-Садра і його «Армія Магді», котрі невдоволені діяльністю шиїтської Вищої Ради, яку підтримують американці. Суніти так і залишаються за бортом центральних структур влади, і їхня міліція в Багдаді будь-коли може повернути зброю проти шиїтів.

Йост Гілтерманн вважає, що американці не змогли подолати глибинні суперечності між основними політичними гравцями в Іраку. Якщо цього не зроблять найближчим часом, нетривке перемир’я може перерости у нові конфлікти та громадянські війни.

Американські військові чільники в Іраку самі кажуть, що ще рано «танцювати переможні танці».