В п'ятницю Бухаресті відбулося засідання Ради «НАТО – Росія», в якому брав участь президент Володимир Путін. Після засідання російський президент провів прес-конференцію, яка фактично стала його останнім виступом в ролі президента Росії, адже вже майже за місяць він складає свої повноваження. Він вдався до переважно примирливого тону, хоча не відмовився й від кількох гострих заяв, не змінивши своєї позиції з тих тем, проти яких заперечувала Росія.
 

 
(epa)
Сам приїзд президента Володимира Путіна до Бухареста був непевним до останньої миті. Незважаючи на те, що він прийняв пропозицію і запрошення приїхати до Бухареста ще в лютому, до останньої хвилини навіть журналісти в його пулі не знали, чи вони їдуть до Бухареста, чи ні.

Тут головним було питання про те, чи нададуть Україні і Грузії План дій для членства, проти чого виступала Росія, чи не нададуть. Отже, коли стало відомо про те, що План дій для членства Україна і Грузія не отримають, то стало відомо також, що приїде президент Путін.

Так само на початку було незрозуміло, хто буде виступати перед журналістами на прес-конференції. Спочатку говорили про те, що це має бути міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. І буквально за кілька хвилин до початку прес-конференції з’явився сам президент Путін.

Незвичним став і формат виступу. Після засідання двосторонньої комісії «Росія – НАТО» чекали, що вийдуть до преси дві сторони. Насправді вийшло так, що генеральний секретар Яаап де Хооп Схеффер виступив окремо з заключною прес-конференцією, а окремо подіум надали президентові Путіну для його прощальної прес-конференції.

І, нарешті, нереалізовані виявилися й деякі очікування від самого виступу. Дехто очікував, що, можливо, президент Путін наостанок візьме жорсткий тон у діалозі з НАТО, особливо якщо брати до уваги ті складні питання для Росії, які тут вирішувалися.

Напередодні приїзду російського президента в газеті «Файнаншл Таймз» з’явилося інтерв’ю Генерального Секретаря НАТО Яаапа де Хоопа Схеффера, який попередив Володимира Путіна не вдаватися до «непродуктивної риторики» і не погрожувати різним країнам, що він спрямує на них свої ракети.

Були очікування, що Путін може використати цю останню можливість виступити для атаки на Захід, подібної до тієї, яка була у його відомій «мюнхенській промові».

Примирливий тон і гострі заяви

Але насправді тон був доволі стриманий і навіть конструктивний. Хоча інколи президент Путін все ж таки зривався на різкі заяви – наприклад, у ставленні до майбутнього вступу до НАТО України і Грузії.

«Поява на наших кордонах потужного військового блоку, дії членів якого регулюються, в тому числі, статтею 5 Вашингтонського договору, буде сприйнята в Росії як пряма загроза безпеці нашої країни. І заяви про те, що цей процес не спрямований проти Росії, задовольнити нас не можуть», – наголосив Путін.

Стаття 5 Вашингтонського договору про заснування НАТО передбачає спільну допомогу всіх членів організації в разі нападу на одного з них.

Чому норма про спільну оборону може загрожувати безпеці Росії, Путін не пояснив.

Так само він не згадував той факт, що «потужний військовий блок» уже давно з’явився на кордонах Росії – починаючи з самого моменту його створення рівно 59 років тому, 4 квітня 1949 року, коли його членом стала сусідня з Росією й тодішнім СРСР Норвегія. Через 3 роки на кордоні тодішнього СРСР членом НАТО стала Туреччина. 1999-го на межі з Калінінградською областю Росії опинився ще один новий член Північноатлантичного Союзу – Польща. А 2004-го на кордонах російських територій постали ще 3 нові члени НАТО – Естонія, Латвія і Литва.

Російський президент також заявив, що Росія «не лише не скорочує, але й розвиває ядерний потенціал».

Але попри ці заяви було очевидно, що Путін, який відходить з посади президента, намагається справити враження партнера. Він сказав, що «був почутий партнерами», і запропонував «жити дружньо і по-чесному вести діалог».

«Піррова перемога» Росії?

Головні дипломатичні і політичні зусилля Кремля останнім часом перед самітом були спрямовані на те, щоб не допустити перспективи розширення НАТО і запрошення до нього України і Грузії. З огляду на те, що План дій для членства Україна і Грузія на цьому саміті не отримали, можна сказати, що президент Путін отримав моральну сатисфакцію. Але, на думку деяких оглядачів, це скоріше була «піррова перемога», тому що Україна і Грузія дістали щось значно більше – пряму і однозначну обіцянку, що їх приймуть у Північноатлантичний Союз.

Примітно, що сам президент Путін це рішення НАТО, по суті, головне для нього, в своєму виступі взагалі не згадав.

Інша проблема для Росії – система протиракетної оборони, яку Сполучені Штати збираються розташувати в Чехії і Польщі, – також не вирішилася на користь Москви. НАТО на самміті вирішило інтегрувати цю систему до тієї, яка вже існує в Північноатлантичному Союзі. Тобто, якщо досі Росія мала справу лише з трьома країнами: США, Польщею і Чехією, – то тепер – із цілим блоком.

«Цікаве» було останнє запитання від російської журналістки, яке самміту не стосувалося, а було про те, чи не шкодує він, що піде з цієї посади. На що президент Путін відповів з радістю солдата, який повертається зі строкової служби: «Як у нас у таких випадках говорять: чому тут не радіти? Це ж „дембель“! Розумієте? Називайте це „дембель“ – закінчення строку служби».