Впродовж останніх років багато оглядачів критикувало Європейський Союз за відсутність чіткої політики щодо України. Нині, після реорганізації роботи європейських інституцій в результаті дії Лісабонської угоди, ЄС краще координуватиме свої дії щодо України. А це, на думку нового комісара з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефана Філе, має призвести до якісних змін. Про це пан Філе сказав у інтерв’ю Радіо Свобода. А першим запитанням до нього було про те, як розмежовуватимуть свої функції комісар з розширення та уповноважений із закордонних справ.

– Новий підхід полягає в тому, що Європейська комісія та країни-члени ЄС краще координуватимуть свої дії. Що стосується політики сусідства, України зокрема, то ми підготували таблицю, в якій вперше ми зібрали разом всі побажання щодо України всі «домашні завдання» для цієї країни і ті заохочення, які ми для неї маємо. Сама Європейська комісія досі не могла цього зробити, бо була потрібна підтримка країн-членів ЄС. Цією роботою буде займатися уповноважена із закордонних справ Катрін Аштон. Я підготував звіт щодо того, якими є стосунки ЄС із Україною на нинішній момент: стан переговорів щодо Угоди про Асоціацію, діалогу щодо віз, переговорів про вільну торгівлю. Тобто, ми поєднали громадський і політичний підходи. В результаті, коли ми разом були в Києві на інавгурації Президента Віктора Януковича, ми могли запропонувати йому послідовнішу політику, яка включає весь спектр того, що може запропонувати Європейський Союз.

– Але це не так вже радикально відрізняється від того, що було раніше...

– Радикальна відмінність полягає у тому, що Ештон відповідатиме за те, щоб політика щодо України була скоординована, щоб послання від Європейської Ради, яка представляє країни-члени ЄС, і Європейської комісії, були однаковими, щоб ми говорили одним голосом. Таким чином, вона відповідатиме за те, щоб ЄС говорив одним, сильнішим голосом в закордонній політиці.

– А якщо говорити конкретніше про такі цілі, як вільну торгівлю та безвізовий рух, коли, на вашу думку, вони могли б реалізуватися?

– Ви маєте рацію. Це – два головних стовпи. Але є ще одна мета – укладання угод про асоціацію, бо врешті-решт йдеться про глибшу політичну та економічну інтеграцію. Тут потрібно розуміти, що коли йдеться про зону вільної торгівлі, то йдеться не лише про вільну торгівлю. Насправді ми говоримо про глибшу торговельну та економічну інтеграцію. Це питання веде до європейського законодавства у питанні спільного ринку. Тобто воно проторує шлях до ймовірного майбутнього членства цих країн в європейському економічному просторі. Таким чином сусіди Євросоюзу зможуть наблизитися до країн-членів ЄС в економічних, фінансових та адміністративних питаннях. Тож це доволі складне завдання.

– Ви згадали конкретний приклад України, а вона просунулася найдалі з усіх країн-сусідів ЄС на цьому напрямку. Чи ви можете назвати якісь терміни хоча б для України?

– Сподіваюсь, що стосовно України, з якою ми вже ведемо переговори про вільну торгівлю, то, думаю, що за рік ми зможемо закінчити ці переговори. Ми намагаємося провести інвентаризацію наших стосунків із Молдовою. Для цього ми надіслали нашим партнерам у Молдові 250 запитань, і плануємо розпочати переговори найближчим часом. Із кавказькими державами є дещо складніше, бо спершу вони мають стати членами Світової організації торгівлі. Цьому критерію відповідає лише одна країна із держав Закавказзя. Сподіваємось, що рано, чи пізніше, ми розпочнемо цей процес і там. Ну, а щодо Білорусі, то це дещо інша історія, ми ще повернемося до цього питання.

Щодо віз, то з Україною переговори ми вже розпочали. Із Молдовою починаємо. Вперше ми запропонували новому українському Президенту підхід дорожньої карти, і хто знає, може запропонуємо її й іншим країнам. Маємо добрий приклад цього підходу на Західних Балканах.