|
Так чи інакше, Європейський Союз на сьогодні не готовий запропонувати новій Україні більш амбітну програму співпраці, аніж ту, що була розроблена під режим Кучми і отримала назву “План дій в рамках Європейської політики сусідства”. Затвердження цього Плану Європейською Комісією під акомпанемент акордів Помаранчевої революції свідчить про незворушність та інертність бюрократичної машини Брюсселя, яка не ставить перед собою мети бути принаймні адекватною моменту. Хоча б на тому продуктивному рівні адекватності, який продемонстрували лідери ЄС на саміті ЄС-Росія в кінці листопада Володимиру Путніу.
Розуміння потреби реагувати на системні зміни в Україні почало формуватися в ЄС, однак до політичних рішень ще далеко. “Я не думаю, що ми можемо просто заплющувати очі на те, що зараз відбувається в Україні. Ми, звичайно, не можемо продовжувати ту саму політику, яка була за часів Кучми” – говорить давній прихильник розвитку співробітництва з Україною депутат Європарламенту Ян Маріус Вірсма.
Викликає тривогу поява на сторінках європейської преси напівзабутого “духу Ялти” – тези, про те, що Захід у своїй політиці стосовно України має прислухатися насамперед до думки Росії, тобто хазяїна Кремля. Свого часу такий підхід переміг, вилучивши з історії десятка європейських націй чотири десятиліття, відданих на поталу тоталітаризму. Тепер таку позицію, вже стосовно України, приправлену оббріхуванням суті “помаранчевих подій”, декларують Джон Лафленд, Марк Алмонд, Девід Херст та Йан Трейнор (усі – дописувачі британської The Guardian) [], Патрік Б‘юкенен (www.antiwar.com) Пітер Ван Дер Слоот (De Telegraph, Нідерланди). Тішить те, що ці автори перебувають у явній меншості. Однак їхня думка виникла не на пустому місці. Вилучення на вимогу Франції слова “зближення” із декларації саміту ЄС стосовно України свідчить про глибоко вкорінені ірраціональні страхи, що присутні у ментальності франкофонів, мабуть, ще з 1813 року.
В той же час в Україні спостерігається карнавальний спалах іронії стосовно Плану Дій. Влада і опозиція, Президент і МЗС, експерти і журналісти досягли неочікуваного консенсусу: «будь хто з переможців виборів не буде задоволений змістом Плану Дій” – так заявив президент Кучма спеціальному посланнику ЄС. Речник МЗС Маркіян Лубківський прямо закинув ЄС неврахування пост-революційної реальності. Ейфорія демократичного прориву автоматично переноситься на відносини з ЄС. При цьому нова влада залишається все ще “в проекті”, адже новий уряд приступить до виконання своїх обов’язків не раніше початку лютого. Сподівання на негайний європейський “революційний аванс” є переоцінкою реальних шансів з боку українських “помаранчевих”.
Для збереження нервових клітин обох сторін слід досягти принаймні тимчасового консенсусу, що складатиметься з двох частин.
Перше. Українська сторона офіційно поставить питання про членство в ЄС (через подання відповідної заявки) тільки після виконання програми реформ, закладених в План Дій. Тобто, не раніше початку 2008 року.
Друге. Європейська сторона вже зараз визнає, що на Україну де-юре поширюється право передбачене статтею 49 Договору про Європейський Союз щодо членства, і ЄС жодним чином не планує ревізувати це право.
|
