Після вторгнення, чергового, турецької армії до Сирії, треба було просто почекати, коли кремлівський хазяїн викличе турецького лідера на «конструктивну» розмову, будь-то у Москві, або у Сочі. Як виглядає, стратегічний терпець у російського диктатора по відношенню до члена союзу Росії – Ірану – Туреччини – Сирії - Хезболли увірвався.

Треба абсолютно чітко усвідомлювати, що не США диктують умови Анкарі. Єдиний справжній та дієвий гравець – це Кремль та виключно Кремль. Тому Білий дім може укладати будь-які угоди та договори про що завгодно із Анкарою та Ердоганом, усвідомлюючи, що кінцевий дозвіл буде надавати Москва та Путін особисто, що майже точно відбудеться в Сочі завтра.

Коли чотири роки тому, турецький винищувач збив російський штурмовик, полковник КГБ Путін лише промовив: «Ви ще побачите, що станеться із Туреччиною». А сталося те. що Ердоган, фактично, на колінах приповз до Санкт-Петербургу, аби просити у Путіна не знищувати турецьку економіку на тлі наджорстких російських санкцій.

Зараз Путін може просто повторити свою погрозу. Але, стратегічна ситуація нині незрівнянна із тією, що була чотири року тому. Тоді у Білому домі ще сидів Барак Хуссейн Обама із своїми «червоними лініями», а операція по порятунку сирійського диктатора Ассда лише розпочалася.

Нині все кардинально по-іншому. Анкара – на дуже короткому мотузку у Москви, відчепитися від якого, фактично, можливості не існує. Південний фланг НАТО, майже, розгромлений і на ньому домінує Росія. У Сирії, фактично, все завершено й остаточні спалахи спротиву вже нічного не змінять. Кремль вже прямо дивіться на Перську затоку на тлі безпрецедентних візитів кремлівського диктатора до Абу-Дабі та Ер-Ріяда.

Як було декілька років тому, Путін дозволить Ердогану досягнути своїх цілей на півночі Сирії, але не на міліметр далі. Тому шо, далі будуть стояти об’ єднані російсько-сирійсько-іранські війська. А далі буде ще жорсткіше: Путін накаже Ердогану взагалі прибратися із Сирії.

Трамп був правий, що на курдів не можна покладатися й що вони зрадили в часи Другої світової. Так саме, як вони зрадили й зараз, миттєво перейшовши на бік дикунського режиму аль-Асада. Що ж, це їх вибір. Так причому тут США? Це все Обама із своїми злочинними не діями, що призвели до сирійської, й не тільки сирійської, катастрофи.

Дональд Трамп абсолютно правий, надавши наказ на виведення американських солдат із сирійської землі. Може хтось толком пояснить, що вони там повинні робити, коли війна в Сирії програна? І рішення про переведення того американського контингенту до Іраку – одне із небагатьох правильних, що треба було зробити. Ірак ще можна врятувати від «анексії» Кремлем та Іраном. Сирію – ні.

Істерика з боку ЄС, Макрона, Меркель та інших «стурбованих» вражаюча. Рівень страху за межею. Ні, всі ті макрони та інші- не про біженців, ні про мільйони вбитих та поранених, ні про НАТО, яке на межі, ні про Європу. Вони в агонії бояться лише про себе, тому що нові мільйони потенційних, нових біженців та мігрантів просто знесуть їх.

Кремлівський диктатор завтра в Сочі буде вимагати величезну компенсацію у диктатора турецького за спричинені стратегічні хвилювання. Кремлю потрібна база в Інджірлік. Це буде справжня компенсація.

Туреччину треба було виключати з НАТО ще, як мінімум, два роки тому. Зараз, як виглядає, це вже запізно. Сенсу вже ніякого, тому що саме НАТО на межі. Й не треба звинувачувати виключно Кремль, або Тегеран, або Асада. Головні чинники цього безумства щодо Альянсу – в Берліні, Парижі та всередині самого НАТО. Дональд Трамп це чудово усвідомлює.

Як виглядає, після «сочинського» вирішального рандеву та після запланованої зустрічі Трампа із Ердоганом, наступить черга вирішального – саміту між Трампом, Путіним та Ердоганом та, можливо, Роухані.