Можливо, що єдиний шанс отримати Україні нові фінанси для оборони був лише 29 – 30 вересня 2023 року. 24 мільярди, які були зафіксовані у законопроекті щодо запобігання закриття уряду, повністю покривали б потреби України у війні проти Кремля. Але, виключно Сенат із його демократичною більшістю зняв із розгляду саме фінансування оборони України. І не треба було вигадувати якісь фантомні причини. Однозначно, наказ прийшов із Білого дому і наказ був виконаний. Через два дні демократи, руками купки навіжених республіканців у Палаті представників, скинули спікера Кевіна МакКарті, який вже готував голосування за допомогу Україні.

Через чотири доби почалося зіткнення Ізраїлю з арабськими угрупованнями, а точно, Ізраїлю з коаліцією зла – Іран – Росія – Китай – Туреччина. І миттєво Білий дім вносить новий законопроект щодо спільної допомоги Україні. Ізраїлю, Тихоокеанському регіону та захисту кордонів США (!?). Палата представників паралізована. Всі прокляття летять на голови республіканців. Але, це страшна та кривава гра Сплячого Джо та його соратників. Сенат не робить нічого, а лідер його більшості Чак Шумер не перестає запевняти, що Сенат однозначно проголосує саме спільний законопроект, виконає свою «необхідну та беззаперечну місію» та відправить законопроект до нижньої палати. Та з кожним виступом та кожною заявою Шумера ставало все очевидніше, що голосування у Сенаті не буде.

Йшов тиждень за тижнем, але голосування у Сенаті не було. Підозри щодо справжніх намірів Білого дому набували вже реального підтвердження. А паралельно, Блінкен шантажував Ізраїль та вимагав припинення захисту. Час від часу ультиматуми висловлював сам окупант Овального кабінету. У них нічого не змінилося. Ті ж самі ультиматуми Ізраїлю, як й Україні, починаючи від зими 2014 року. А що, можна було чекати від цієї зграї чогось іншого? В Палаті представників хаос та істерія лише наростали. Шквал звинувачень та погроз з Білого дому також ставав ще більшим та агресивнішим. А Сенат не робив нічого, взагалі. Сумнівів вже не залишалося – це стратегія.

Важко збагнути, чому конгресмени – республіканці зупинили свій вибір на Майку Джонсоні? Глибоко провінційний та недосвідчений Джонсон абсолютна не та фігура, яка повинна очолювати Палату представників у такі важкі часи. Як виглядає, максимум, на що заслуговує Джонсон, так це якась посада якогось фінансового контролера в одному з графств його Луїзіани. Але, саме така особа й влаштовує Білий дім. Чекати довго не довелося.

Розділити гроші для Ізраїлю та Україні – це одна справа. Але, голосувати гроші для Ізраїлю за рахунок фінансування IRC (це щось на кшталт нашої податкової служби) – це абсолютне інше. Капкан, розставлений Білим домом, зачинився. Джонсон та кокус республіканців були звинувачені у всіх гріхах, а їх законопроект був миттєво знищений у Сенаті. Допомога Ізраїлю була заблокована, а тиск на Бібі та його уряд зріс до нестерпності. Та у Бібі вже й не було вороття назад. 7 жовтня йому ніхто вже ніколи не пробачать. А коли дізнаються всю правду, тоді стане дійсно моторошно. Це, якщо дізнаються. Те ж саме буде колись і в Україні щодо правди лютого 2014- го та лютого 22-го.

Вже минуло більше ніж місяць, коли Байден вніс так званий «спільний законопроект». Схоже, що істина вже розкрилася, якими й були здогади. Він чекав на вирішальну зустріч із своїм багаторічним партнером – Сі. Після Сан-Франциско все, нарешті, стало на свої визначені місця. Вирішальне – «президент - крадій» Байден отримав від Сі всі гарантії, ключова з яких – максимальне та абсолютне сприяння новому захопленню Білого дому через рік. В обмін – на Тайвань. Та доля Тайваню була вже вирішена ше рік тому, на Балі. Зараз, у Сан-Франциско, Тайвань був лише однією із позицій у списку спільних домовленостей. Саме тому після «Сан-Франциско» доля «спільного законопроекту» стала набагато похмурішою.

Як виглядає, якщо десь до 20 грудня законопроект не проголосують, його можуть не проголосувати вже ніколи. А звинувачення, однозначно, впадуть на республіканців. І зараз вже постає питання, а можливо, що конгресмени – республіканці були праві, коли спробували розділити допомогу Ізраїлю та Україні? Але, чому тоді вони пішли таким неприйнятним шляхом, де шансів не було взагалі? Це знову про глибинну провінційність Джонсона з Луїзіани й не лише його.

Нарешті, вчора на Breitbart з’явилося те, що й повинно було вийти на поверхню. Справжня битва йде не за допомогу Україні, Ізраїлю, а тим більше Тайваню. Битва йде за кордони США. Ось чому Сплячий Джо включив у свій «спільний законопроект» фінансування захисту кордонів Сполучених Штатів. Це ж треба дійти до такого рівня провокування, щоб поєднати фінанси для американських кордонів із обороною України, Ізраїлю та Тихоокеанського регіону. Але, Байден пішов на це. Й там гроші зовсім не для захисту кордонів, а передусім захисту тієї неконтрольованої хвилі мігрантів, що захлинула південні штати. Коли республіканські сенатори зрозуміли всю сутність, вони збагнули багато чого. Але, чого вони могли ще чекати від цієї зграї, що захопила Білий дім три роки тому? І миттєво, сенатори – демократи заверещали, що вони не будуть голосувати, якщо «захист» кордонів буде таким, який запропонував Сплячий Джо. Ось вона справжня реальність.

Що там в Ізраїлі, «перемир’я» кажуть? Це більше нагадує на капітуляцію й це лише початок. Якщо «перемир’я», тоді які гроші, навіщо, на що? Гроші для України? Так це республіканці блокують, а не за спиною України люди окупанта Білого дому домовляються із Кремлем. Гроші для Тайваню, після «Сан-Франциско»? Демократична більшість у Сенаті нізащо не проголосує, якщо отримає наказ із Овального кабінету.

Залишилися лічені тижні, десь до середини грудня. Зараз повинна бути сказана правда про те, що допомога не планувалася взагалі, ні для кого. А після «Сан-Франциско» це вже стало імперативом. І цей імператив Сплячого Джо повинен бути знищенй. Не заради України, Ізраїлю, Тайваню, або когось ше. А заради самих США.