Неформальна зустріч міністрів оборони країн НАТО у Кракові засвідчила, що організація стоїть на порозі важливих трансформацій, які можуть бути прийняті вже у квітні на ювілейному 60-му саміті Північноатлантичного Альянсу. Про можливі напрями перетворень всередині Альянсу, а також перспективи євроатлантичної інтеграції України в інтерв'ю кореспондентові УКРІНФОРМу розповів експерт з військових питань, екс-заступник міністра оборони Польщі, бригадний генерал Станіслав Козєй.

- Останнім часом в експертних колах та в керівництві НАТО точаться розмови про потребу серйозних внутрішніх змін в організації, затвердження нової стратегічної концепції. Яких реформ може зазнати Альянс та на які рішення можна очікувати під час квітневого саміту організації?

- На мою думку, Північноатлантичний альянс сьогодні необхідно реформувати у трьох головних сферах. Перший напрям пов'язаний із питанням колективної оборони організації в рамках 5 статті Вашингтонського Договору. У цьому аспекті потрібно змінити механізми впровадження в життя цього пункту. НАТО вже має негативну практику його застосування. Зокрема, принцип мушкетерів - "один за всіх і всі за одного" було неефективно задіяно у вересні 2001 року. З'ясувалося, що всі процедури та механізми реалізації 5 статті на сьогодні є неадекватними у світлі асиметричних загроз нового типу.

З 11 вересня 2001 року минуло майже 8 років, а всередині НАТО не відбулося жодних серйозних дебатів з цього приводу, немає грунтовних досліджень цієї події. Тому на ювілейному саміті Альянсу серед головних напрямів нової стратегії необхідно відобразити зміни у трактуванні статті про колективну оборону. Члени організації мають визначитися щодо її інтерпретації таким чином, щоб вона стала ефективним інструментом протидії новим викликам сьогодення.

Другою важливою проблемою є забезпечення ефективної діяльності Альянсу в кризових ситуаціях, які не підлягають дії статті про колективну оборону. НАТО сьогодні не має надійних інструментів протидії загрозам, де відсутня спільна згода всіх членів організації. Йдеться, насамперед, про політично неоднозначні ситуації, де країни можуть мати різні погляди на їх вирішення. У новій стратегічній концепції має бути відповідь на запитання, чи змінювати процедуру прийняття рішення про застосування сили? Й донині діє принцип обов'язкової згоди всіх 27-ми членів організації, натомість його можна трансформувати в правило простої більшості. В іншому випадку організація, можливо, повинна взагалі відмовитися від принципу спільного реагування на кризу. Проблеми такого типу необхідно передбачити в новій стратегічній концепції, щоб члени Альянсу знали, чи зможуть вони очікувати на підтримку організації, чи потрібно розраховувати винятково на себе.

Третьою проблемою є оптимальна співпраця між НАТО і ЄС у сфері безпеки, оскільки вони діють в одному стратегічному просторі. Важливим є створення тандема безпеки НАТО-ЄС, щоб вони могли діяти спільно у світлі виникаючих загроз. Якби Євросоюз та Північноатлантичний Альянс налагодили взаємодію під час російсько-грузинського військового конфлікту, це була б ефективна й відповідна реакція на виклик.

- Погляди країн НАТО на різні аспекти європейської безпеки можуть бути кардинально протилежними. Чи можна очікувати від країн Альянсу формування єдиної конструктивної позиції НАТО щодо України?

- Це досить складне питання. Деякі країни Західної Європи не бажають ризикувати власними політичними й економічними зв'язками з Росією заради підтримки України. Тому Україна може розраховувати, насамперед, на підтримку країн Центрально-Східної Європи, тобто держав, які мають схожий історичний досвід перебування в соціалістичному таборі. Вони добре розуміють сутність українських проблем, оскільки в минулому самі мали подібні ситуації на шляху до членства в НАТО. Отже, країни-сусіди України усвідомлюють, що, по-перше, членство України в Північноатлантичному Альянсі відповідає їх національним інтересам, оскільки від цього поширилась би сфера безпеки європейського регіону і значно зменшилася б сфера ризику.

По-друге, приєднання України до НАТО збільшило би потенціал впливу на стратегічні рішення організації з точки зору інтересів безпеки країн Центрально-Східної Європи. Ця частина Альянсу є більш вразливою на певні загрози та ризики, ніж країни Західної Європи. І було б добре, аби організація змінювала свою стратегію та погляди з точки зору інтересів тієї частини НАТО, яка найбільше підлягає потенційним загрозам. У разі членства України в Альянсі, голос Центрально-Східної Європи був би набагато важливішим, й у рамках організації можна було б приймати більш вагомі рішення в інтересах Східної Європи.

По-третє, євроатлантична інтеграція України важлива для Польщі, оскільки таким чином з прикордонної країни Північноатлантичного Альянсу РП опиниться всередині організації. З точку зору національних інтересів РП це було б значно краще стратегічне положення, ніж сьогодні. Тому Польща невипадково є великим прихильником якнайшвидшого вступу України до НАТО. Але головною проблемою є те, що країни Західної Європи мають дещо відмінну позицію. Однак подолання сумнівів, застережень та опору країн Західної Європи на 80 відсотків залежить від самої України.

- Як Ви думаєте, що повинна робити сьогодні Україна, аби мати більш вагомий вплив на європейську політику безпеки?

- Насамперед, Україна має говорити одним голосом. Головним аргументом, який Київ може використовувати сьогодні - це спільне бачення української влади в питанні євроатлантичної інтеграції. Якщо Україна тривалий час здійснюватиме кроки в цьому напрямку, то НАТО не відмовиться від задекларованих у Бухаресті зобов'язань на підтримку вступу України до Альянсу.

Варшава Розмову вів

Юрій Банахевич