Сербія має намір побити рекорд швидкості у приєднанні до ЄС та завершити цей процес до 2014 року. Але така амбіція країни зустрічає досить прохолодну реакцію з боку офіційних представників ЄС, навіть незважаючи на чітку євроінтеграційну перспективу всього регіону Західних Балкан. 

Президент Сербії Борис Тадич  вручив заявку своєї країни на членство в Євросоюзі прем'єр-міністрові Швеції Фредеріку Рейнфельдту у Стокгольмі 22 грудня минулого року. За словами сербського лідера, його країна має намір увійти до Європейського Союзу не пізніше 2014 року. Хоча офіційні особи ЄС, включаючи Єврокомісара з питань розширення Оллі Рена, формально привітали цей крок, дійсна реакція Євросоюзу була досить стриманою. Напередодні офіційний Белград неодноразово отримував поради з Брюсселя не поспішати із заявкою на членство, оскільки поточна правова основа для двосторонніх відносин між Сербією і ЄС, Угода про стабілізацію і асоціацію, на сьогодні все ще не набула чинності.

Сесілія Малстром , міністр із європейських справ Швеції, країни, яка завершила головування в ЄС у минулому році, нагадала з приводу заявки Сербії, що в Євросоюзі існує "міцний консенсус" щодо перспективи входження до ЄС всіх республік колишньої Югославії, але лише тоді, коли ці країни відповідатимуть необхідним для такого кроку критеріям.

Міністр закордонних справ Сербії Вук Єремич (Vuk Jeremic) в інтерв'ю, оприлюдненому на урядовому порталі, утримався від відповіді, чи зможе Сербія отримати статус країни-кандидата до кінця 2010 року. Сама процедура набуття такого статусу є досить тривалою, адже потребує консенсусу всіх країн-членів ЄС щодо заявки третьої країни. За умови наявності такого консенсусу країни-члени надають Єврокомісії повноваження надіслати відповідній державі змістовний та довгий перелік запитань щодо економічного, соціального та політичного розвитку, від відповіді на які залежить остаточне рішення щодо надання країні-апліканту статусу кандидата та щодо початку з нею відповідних переговорів.

На сьогодні такий "кандидатський" статус мають тільки дві держави Західних Балкан - Хорватія і Колишня Югославська Республіка Македонія. При цьому переговори з останньою щодо входження до ЄС ще й не починалися, оскільки країна має неврегульовану політичну суперечку із Грецією щодо права називатися, власне, Македонією. Відповідні переговори між ЄС і Хорватією хоча й розпочалися, але послідовно блокуються Словенією, яка має з Хорватією неврегульовану суперечку щодо лінії кордону.

У цих умовах європейські дипломати називають заявку Сербії лише "першим кроком у довгому процесі" та припускають можливість входження країни до ЄС протягом наступних десяти років, але ніхто з них не ризикує називати жодних конкретних термінів. Для Сербії цей процес ускладнюється, принаймні, двома обставинами - вимогою ЄС щодо "повної співпраці" із Гаазьким трибуналом щодо злочинів у колишній Югославії та категоричною відмовою самої Сербії визнати незалежність Косова. Хоча сербські політики оголошують проблему Косова "відокремленою" від зближення з ЄС, очевидно, що ці питання тісно пов'язані між собою. Без врегулювання відносин із сусідами та без розвитку конструктивної регіональної співпраці Сербії буде дуже важко очікувати на "прориви" в питаннях щодо членства в ЄС.